Читали твори Сімака чи любите фантастику? Якщо так, то і цей роман повинен вам сподобатися. Навіть через 60 років з написання, твір захоплюючий і цікавий. Уникаючи детальних описів сюжету, адже відтак буде не так цікаво читати, опишу загальну концепцію, для ширшого розуміння даного твору. Оповідь по суті відбувається в одній локації з одним головним героєм(доглядач Енох) і центром сюжету - транзитною станцією. Все це цікаво фантастично описано, що навіть цю концепцію планують взяти для екранізації. Другорядних героїв декілька і вони саме закручують сюжет навколо Еноха, котрий повністю поринув в роботу і в свої міркування про всесвіт. І тут на мою думку, автор більше хотів показати ось ці роздуми Еноха про Землян і інші цивілізації, котрі він підглянув під час роботи на станції, а тому сюжет не сама першочергова сторона книги. Описані роздуми і висновки автора через Еноха, про людство і краще майбутнє мені сподобалися. Загалом все склалось цікаво, плюс маємо унікальну концепцію першого контакту.

Вперше я дізнався про цей твір, коли поцікавився походженням назви однієї з моїх самих улюблених пост-рок груп - "Way Station". Одному із членів групи дуже сподобалась данна книга, тому і назвали в її честь муз.групу. Я відразу був заінтригований, зацікавився і почав шукати цю книженцію. Прочитавши її, я зрозумів: Якщо твоїм кумирам щось сподобалось - не факт, що має сподобатись і тобі. А починалось все досить непогано. Перша третина була навіть красивою. В деяких місцях поетичною. Але далі щось пішло не так.. Я не думаю, що є сенс переказувати і спойлерити сюжет цієї історії, адже можна просто прочитати синопсис, або інші відгуки й рецензії. Все дуже просто: мужик із 19 століття раптом став представником землян, а його будинок став "пересадковою станцією" для інших розумних видів нашої галактики. Зі сторони може здатись, що це спінофф чи сайд-історія для "Людей в чорному", або "Автостопом по Галактиці", але ні. Данна книга не є подібною сатирою, а самим справжнім псевдо-філософским трактатом автора. В цій книзі ми мали би якось переживати за героїв, слідкувати за їх внутрішніми метаморфозами і переживаннями, раптовими і фантастичними поворотами.. але ні.. Схема така: Герої спілкуються, з ними відбуваються якісь події (місцями кінематографічні, маю визнати), герої філософствують і діляться данними, але ці данні місцями пропахнуті дуже наївною "ідеологією". Що я маю на увазі? В основному, тут автор впихує свою "мораль" і СВОЄ бачення світу - ЯК САМЕ МАЄ БУТИ У ЛЮДСТВА. "Ви тупі людиська такі неправильні і не розумні, а я (автор) знаю як все має бути і я вас навчу". Вот ми люди-земляни "такі сякі", не правильні. Ми нібито не заслуговуємо на членство в галактичному суспільстві, але якщо будемо качати науку, прогресс, технології і т.д, то обов'язково затусуємо з іншими расами (Але як показав 20-й і 21-е століття: прогресс нічого особливо не змінив, зате крові пролилося море і всі сидять в інтернетах, тік-токах і порно-сайтах). Цікаво, що автор і деякі інші раси описує як "не ідеальні". Є раси малокультурних агресорів і завойовників. Але якщо ти дуже культурний, вихований та цивілізований агресор який диктує волю й правила іншим - то все нормально. Це дуже типовий англо-саксонський світогляд на реальність і життя. В певному сенсі, я навіть став як головний персонаж Енох.. тільки в тому сенсі, що Енох розчарувався у Галактичному суспільстві й землянах, а я розчарувався у книзі. Здавалося б: Вот і воно! Цікавий і хороший твіст: Іншопланетяни - це не ідеальні істоти які НЕ мають всі відповіді, панацеї та вирішення усіх проблем! Ми маємо йти своїм шляхом. Але далі пішли останні глави, і вони дуже погані. Тут вже пішла суцільна тараварщина, моралізаторство, втирання і пропагування бачення світогляду автора, що дуже сильно помітно (і це викликає лише роздратування). Я поставив не 2-ві зірки, а 3-и, бо бачу, що в історії є потенціал. Сама концепція дуже цікава. В романі можна було використати більш поетичну мову. Можна було краще розкрити персонажів. Тут скоріше ідеї автора випирають на передній план ніж людяність, характер і психологія героїв. Є пара цікавих моментів які запамятались: 1) Пролог з війною, 2) розкриття таємниці довголіття Еноха, 3) Ціла гора сувенірів від іншопланетян, 4) Перша зустріч Еноха з Уліссом (іншопланетяном). 5) Похорони і зачитування Біблії над могилою прибульця. Але ці позитивні моменти весь час перекриває думка: Але ж можна було зробити краще! Можна же було зробити ще більше подібних моментів! Але ні. Не сталося. Книга не жахлива. Але явно "сира" і не "відполірована". З 12-ти бальної системи я би поставив їй 5 з "мінусом". Якщо захочу почитати наук.фантастику, то краще вже Станіслава Лема чи Філіпа Діка. А ця книга - "проходняк".

Транзитна станція це історія про Еноха Волліса, який зустрічає самих дивних гостів у себе дома. Все діло в тому, що ці гості зовсім неземного походження і приходять до нього, не з аби-звідки а з інших планет та навіть галактик. Анотація дійсно не збрехала, оповідь дуже затишна і таємнича( в кращому значенні цього слова). На початку читання мені видалась схожою до оповідань Лавкрафта, де є таємничий чоловік, що веде самітницький спосіб життя більше сто років і щось приховує. Але коли мова починає йти від самого Еноха, то все стає значно оптимістичніше, бо його таємниці не несуть нічого страшного. Усі стрічені чудернацькі прибульці з доброї волі залишають Еноху сувеніри з інших планет, ніби старі друзі. Також варто сказати, що твір і порушує доволі серйозні теми, як тяга людства до війни, що ставить хрест на порозумінні зі вселеною і науковим прогресом. Що вже говорити про понівечені долі сотні тисяч людей… Автор за життя встиг побачити дві світових війни та період ядерної загрози, що лишило свій слід у творах. Безперечно мені сподобався цей твір та все ж він дещо наївний, хоча винити його в цьому навряд варто. В часи коли війна може вибухнути на твоїй землі в будь-який момент хочеться, щоб хоч в вигаданому світі було галактичне братерство і мир у всіх світах та в кожній галактиці.