Я не дуже часто читаю класичну літературу (особливо українську), однак якщо це трапляється, то в більшості випадків, твір стає улюбленим. Саме так сталося і з повістю Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків", яку я прочитала ще у школі на уроках української літератури, а згадую і до сьогодні та час від часу перечитую. Взагалі, можу виділити декілька причин познайомитися з творчістю цього автора. По-перше, це неймовірний колорит гуцульського побуту минулого століття. По-друге, це надзвичайно красиві описи Карпат та розкішної західноукраїнської природи, яка зачаровує. По-третє, це вдале поєднання вірувань українців, містики та реальності. І, по-четверте, це живі, яскраві й харизматичні персонажі до яких прив'язуєшся та яким по-справжньому співпереживаєш. Однозначно рекомендую!