Це один з творів, сприйняття якого мені не потьмарила навіть шкільна програма. Це сплетіння того, що я дуже люблю: міфології, магічного реалізму, автентичності, духу старовини і збереженості, недоторканності, чистого кохання і колоритної гуцульської говірки. І, звісно ж, це шедевр класика української літератури Михайла Коцюбинського. У мене дуже складні стосунки з цим автором. З одного боку, я захоплююсь його стилем, його глибиною, його класичної вишуканістю. З іншого, читати іноді буває важко, як на мене, і обов’язковість вивчення у школі шарму не додає. Я б воліла прочитати його раніше, аніж передбачено програмою, або вже після школи, коли стерлися враження, бо твір дійсно того вартий, щоб смакувати і насолоджуватись кожним словом, ловити атмосферу і напружено слідкувати за перебігом сюжету. Наївна і чиста історія кохання сина і дочки родів, що ворогують: ми відразу згадуємо шекспірівських Ромео і Джульєтту, але тут серденько відчуває близькість і розуміння саме цих героїв, і ніби усім відомий сюжет заграє новими відтінками, обплітається гуцульськими мотивами, віруваннями, свіжим подихом річки Черемош і далеким співом трембіт… Повість просякнута карпатськими чарами, тож моя наступна подорож у Карпати буде заквітчана враженнями і спогадами про казкових створінь, а погляд пильно вдивлятиметься в гущавину в пошуках чарівних духів і лісових створінь.