Щойно дочитала Джесс Кідд «Безсмертя у склі» (Things in Jars) – і враження дуже неоднозначні, але цікаві. Це не просто історія про зниклу дівчинку, а цілий світ вікторіанського Лондона середини XIX століття (приблизно 1850-ті роки), у якому містика й наука живуть поруч, а за дивини платять великі гроші. Головна героїня – Бріджет (Брайді) Девайн, приватна детективка з непростим минулим. Її наймають розшукати дитину-диво, яку тримали в таємниці й яка раптово зникла. У цьому розслідуванні Брайді доводиться зануритися у власну пам’ять, стикаючись із травмами дитинства та з людьми, котрі формували її життя. Супроводжує її привид колишнього боксера, що додає історії крихту гумору й легкості. Сюжет розгортається неспішно: багато деталей, описів, атмосферних сцен. Іноді це сповільнює читання, але саме завдяки цьому відчувається густий, майже туманний Лондон із його підземними лабораторіями, кабінетами анатомів і будинками, де зберігають «чудес». Ця книжка – радше подорож крізь атмосферу, ніж динамічний детектив. Попри повільний темп, «Безсмертя у склі» справді варта уваги: вона поєднує магічний реалізм, темний детектив і жіночу історію сили та виживання. Якщо вам до душі дивні персонажі, трохи готики й поступове розкриття таємниць – ця книжка може зачепити.