З якогось часу (вже й, мабуть, сам не пригадаю, відколи) я - фанат Ворхола. Це дійсно один із самих великих митців, який коли-небудь жив у ХХ ст - і я в цьому ні на хвилю не сумніваюсь. В той же час, я настільки сильно заобожнював Енді зовсім не за його роботи - багато з яких мені, як і великій частині людей, здаються не те що би прямо захоплюючими шедеврами. Я пройнявся Уорхолом саме з-за його філософії - і це виявилось сильніше і цікавіше, ніж захоплення творами, ніж "звичайний" фанатизм. Саме з-за тієї філософії далеко-не-сучасник для мене Ворхол виявився кимось дуже близьким, ледь не єдиною людиною в світі, яка, як здавалося, повністю розуміє мене. Як фотограф (а частково - іноді і як відеограф) я сповідував ті ж самі думки, мені приходили подібні ідеї - я читав Ворхола і розумів, що це вже зробив, те - зробив би, а ще інше не пробував, але "треба взяти на озброєння, бо воно страх як мені близько". Я так само, як Енді, записував все своє життя на плівки, і так само, як і він - "безнравственный и уставший", "мучив" моделей во ім'я "неизвестно чего". Світогляд Ворхола ідеально гармоніював з моїм - можливо частково тому, що я - виходець з руху хіппі, а золота ера Уорхола припала власне на розквіт хіппі - 60-ті. Втім, Уорхол і хіппі, і навіть всю славнозвісну Сексуальну Революцію дале-е-ко "предвосхитил": він всі ці сміливі ідеї, від розкутості до мистецької комуни, випробував ще в 50-х, і тим самим став пророком свого часу, і основоположником того, повністю пост-модерністського способу життя, який людство веде вже 60 років. Велика частина сучасної арт-цивілізації існує саме завдяки Ворхолу. Тому він - незалежно від ставлення до цієї контроверсійної особистості - є провидець, новатор. Отож, саме філософія Енді Уорхола стала тим, з чим я швидко ототожнив себе майже повністю, і чому практично не зрадив по сьогодні. Одна моя подружка і тодішня модель, ще будучи школяркою, пригадую, влучно зауважила: "Ти його так любиш і цитуєш, бо знаходиш в ньому себе". Втім, думки Ворхола є універсальні: я би навіть не сказав, що слід якось особливо бути готовим до них, чи мати специфічний склад розуму, чи бути його відданим фанатом, щоб мати необхідність читати це все. Ворхол, будучи людиною унікальною, безпристрастною, вбивши в собі всі залишки емоцій, побачив багато з того, що середньостатистичним людям просто не видно. І з цієї позиції ми можем багато в нього повчитись. Фактично, Енді все життя сповідував ідеальну, цілковито контемплятивну філософію - постійне споглядання життя, без занурень у жодні позитиви, негативи та інші наші вигадані суб'єктивності. Це сприйняття світу, яким він є. Тому його думки і позиції часами нам можуть здаватися абсурдними, суперечливими, парадоксальними - але фактично, вони є нічим іншим, ніж відображенням реальної, існуючої парадоксальності життя, яку Ворхол просто описав безпристрасно. Для тих, хто ніколи не читав Енді і не знайомий з його цінностями - ця, легендарна уже в певних колах книжка буде легким "виносом мозку", відкриттям, а, головне - нагодою по-новому глянути на звичні речі. Саме з цієї книги походять його найбільш цитовані і промовисті фрази, до яких я звертаюся й повторюю вже, певно, років з 8, і які ще досі не втратили актуальності. Наприклад: "Іноді люди роками дозволяють одній і тій же проблемі псувати їм життя, а між тим вони б могли просто сказати собі: "Ну і що?". Це один з моїх любимих виразів: "Ну і що?". "Мама мене не любила". Ну і що. "Чоловік не хоче мене". Ну і що. "Я успішний, але чомусь досі самотній". Ну і що. Не знаю, як мені тільки вдалося вижити в ті роки, коли я ще не навчився тої премудрості. Мені знадобилось багато часу, щоби збагнути її, але коли я навчився так мислити, це лишилось зі мною назавжди". "Насправді, "красиві" мене не так вже й приваблюють. Мені більше подобаються балакучі... Балакучі люди - щось роблять. Красиві - чимось являються. Це не обов'язково зле, але мені незрозуміло, чим саме вони являються". Це лише дві з багатьох, дуже багатьох цінних, цікавих і абсолютно неочікуваних думок, які ви знайдете в "Філософії Енді Уорхола" - не буду переповідати їх всі. Чому вартує це перечитати - як мінімум, це своєрідний ключ до нового розуміння життя і, можливо, здобуття більшого щастя, більшого спокою та рівноваги. Тільки цей раз - чесно, творчо і без сектантського пафосу. А те, що дане видання на англійській - навіть плюс, адже всі відтінки й тонкощі складного, унікального світу Енді можна пізнати тільки в оригіналі.