Почну з того, що друга частина двотомного гостросюжетного роману Святослава Добровольського хоча і програє об’ємністю – ледь триста сторінок проти семиста першої частини – та все ж не поступається щодо розкриття теми психотронної зброї та тіньової змови світової, так званої "еліти". Самі ж динамічні пригоди головних героїв роману, не просто тримаються на рівні першої частини, а навіть в дечому її перевершують, додаючи драйву. І я не перебільшую – починаючи читати продовження я не думав, що автор ще зможе мене чимось здивувати в плані екшену – та йому вдалося. Щодо самого сюжету, то на відміну від першої частини, події другої відбуваються вже не тільки на території України. За примхою долі, колишніх розвідників, які кинули виклик підступному і невловимому ворогові, закидає на екзотичний острів, якого не має на жодній мапі світу, і навіть космічні супутники, якщо і фіксують його, та все ж ніякої інформації про його розташування не надають. Саме на цьому острові і оселився головний ворог людства – невидимий злочинний геній на прізвисько Дракон. В другій частині автор поволі розкриває особистість головного антагоніста роману, показуючи мотиви його поведінки та відкриваючи завісу підступного плану по поневоленню усього світу за допомоги психотронної зброї. Отже, чимала частина подій відбувається саме на острові лиходія, що перетворився на непідступну фортецю, і як це водиться в таких історіях – не так важко на нього потрапити, аніж залишитися живим і потім з нього втекти. Виходячи з того, що місія поставлена перед головними героями із серії – неможлива, то автор вирішив ввести в історію кілька нових персонажів, в якості соратників і помічників. Щодо фіналу, то варто зазначити, що дехто з позитивних персонажів історії, на жаль, до її кінця не доживе, і навіть пожертвує собою задля правого діла. Такий хід автора посилює драматичну складову роману, і від цього, я гадаю, історія тільки виграє. Таким чином автор показує своєму читачеві, що головні герої, якщо і схожі на суперменів, та все ж такі самі живі люди, котрим ніщо людське не чуже, і що навіть герої можуть помирати. Та все таки, не чекайте від цього роману якоїсь життєвої мудрості, високих філософських роздумів, духовних відкриттів – ця історія зовсім не проте. Цей роман – дія. Динамічна пригодницька історія, яка в першу чергу повинна розважати читача, і справляється зі своїм завданням на всі сто відсотків. Особисто я очікував від книги чистих динамічних подій, котрі б захоплювали увагу, затамовували подих, і в дечому розвивали фантазію. В результаті я отримав все це, і навіть трохи більше. Якщо ви полюбляєте гостросюжетні романи з великою кількістю різноманітних динамічних подій – задоволення від цього роману вам гарантовано. Також зауважу, що читати другу частину «Тераріума» варто одразу після першої – так історія виглядає ще більш цікавою та інтригуючою. Гадаю, автором вона і задумувалася однією книгою, але в наслідок того, що мала завелику кількість сторінок, напевно редактори попросили розділити її на дві частини. Від цього історія не виграла, але й не програла. Окрім того, «Тераріум» однозначно вартий екранізації.