Як завжди автор на висоті. Читаю вже не першу його книгу. Якщо мрачний дінамічний нуар для вас, то це саме той випадок.

Книга дает ответы на интересные вопросы, может ли сам психиатр сойти с ума? А если пропадет его дочь? И он встретит женщину страдающей шизофренией. Ведь даже если ты врач, это не гарантирует того, что сам не заболеешь. Это вторая книга прочитана мной у автора (первой была "Посылка") и второе попадание в десяточку. Триллер затягивает очень быстро и держит в напряжении до самого конца. Книга состоит из маленьких глав и каждая заканчивается так, что невозможно остановиться, читается на одном дыхании. Догадки меняются часто, только ты уцепился за какую-то нить и думаешь, что все разгадал, как неожиданный поворот в развитии сюжете и все догадки рушатся. В результате до конца книги, невозможно предугадать каким будет финал этой истории и чего ожидать от героев. Иногда ты не понимаешь это выдумка главного героя и реальные события. Эта книга не претендует на шедевр, но может скрасить один-два вечера увлекательным и атмосферным чтением. Однозначно, буду и дальше продолжать знакомство с творчеством автора.

Фільмів трилерів я бачила чимало, а от з книг лише дві Ірини Смолич, одна з яких "Пісок у склянці" і цю, які трохи між собою схожі. Обидві початком нагадують фільм "Перелом" 2019 року, коли батько губить дочку в лікарні, в обидвох книгах головного героя звуть Віктор. Але далі звісно в "Терапії" події розвиваються зовсім по іншому. Батько, який втратив доньку, яку любив понад все на світі оселяється на острові і цілих 4 роки намагається з'ясувати, що ж трапилося з його Йозефіною. І тут на його порозі з'являється незнайомка, яка, начебто, страждає шизофренією, бажає в нього лікуватися і в своїх видіннях бачить маленьку Йозі. Віктор береться за лікування пацієнтки, щоб дізнатися що ж насправді сталося з його донечкою. Якщо в детективах можливо якимось логічним ланцюжком зрозуміти що до чого, то тут можна хіба здогадуватися і в наступному розділі могло бути завжди щось досить неочікуване. Цікаво, що буквально на днях я дізналася про синдром Мюнхаузена і в "Терапії" йдеться якраз про нього. Читати було цікаво. Спочатку неочікувана кінцівка і вже здається, що все, але ж ще про щось цілих тридцять сторінок і остаточний фінал ще більш неочікуваний, ніж те, що здавалося фіналом. Рекомендую!