Отже, перед нами перший роман із серії подорожей в минуле України, присвячений пригодам нашого співвітчизника, в Києві початку XX і кінця XVIII століття. У нашому часі Юрій має загинути під колесами авто. Або в салоні авто. Або від падіння на голову знаку з намальованим авто. Або… коротше, від чогось, пов’язаного з авто, однак обов’язково – загинути. Прибулець із майбутнього – Ігор – пропонує Юрію доволі екстравагантний спосіб порятунку – втечу в минуле. Без можливості повернення. Непросте рішення постає перед героєм, правда? Він уже майже готовий відмовитись, однак… низка поворотів сюжету – і ось чоловіки вже в ретро-Києві. А потім – у ще більш ретро) Автор приділяє увагу відмінностям сучасної столиці та міста в минулому: що зникло, що з’явилось, особливостям інфраструктури минулого. Дуже особисто мені сподобалось, що «попаданців» Радутний не зображує супергероями (хоч вони й не пересічні беззахисні містяни наших часів), а також приділяє увагу різниці в побуті між часами (може, хтось із читачів перестане скиглити «А от в часи наших пра-пра все було екологічно чисте, подорожник рятував від усіх хвороб, а сукні були прекрасні»). Після першого стрибка в часі до компанії приєднується жінка – Галина, яку мали б стратити «за відьмацтво». Далі, я так розумію, гурт буде поповнюватись, адже будуть ще переходи в часі. Відчувається, що письменник – автор багатьох бойовиків, бо маємо в книзі й стрілянину, й «рукоприкладство», й цілу купу втеч та переслідувань. Для мене того дещо забагато, але страшенно цікаво, чим то все скінчиться, тож маю намір купувати книги-продовження (їх дві).