П’єса «Цар Едіп», яку визнають еталоном трагедії, півтора тися­чоліття була відома у численних рукописних джерелах, аж поки її нарешті надрукували 1502 року у Венеції. Едіпу ще до народження було передбачено оракулом вбити отця й одружитися з матір’ю. Як тільки він дізнався про свою страшну долю, то покинув прийом­них батьків, яких вважав рідними, і, тікаючи від похмурого пророцтва, ненавмисно здійснив його. Не знаходячи цьому виправдання, Едіп виколов собі очі та став вигнанцем. Фройд назвав цей твір Софокла трагедією на всі часи, бо тема сліпого року, неминучої долі супроводжує і супроводжуватиме людство завжди.

Героїня п’єси «Антігона», донька царя Едіпа, жертвує життям, залишаючись вірною родинному обов’язку. Гегель вважав цю траге­дію найбільшим досягненням світової поезії.