Я люблю наукову фантастику і люблю Павлюка за "Пітьму". "Пітьма" мене в свій час вразила до глибини душі, не дивлячись на порівняння з російським класиком самі знаєте яким. Тому я вирішила продовжити ознайомлення з творчістю автора і замовила у подарунок Танець Недоумка. На жаль, тут мене чекало розчарування. Я читала майже всього Лема, багато творів Азімова, "Дюну" Герберта, Шеклі... Все вже не згадаю. У "Танці" я побачила чимало запозичень з творів деяких цих авторів. Писати наук.фантастику - справа непроста, у цьому і цінність цього жанру. Але структура твору дійсно незрозуміла. Одна лінія починається і здається основною, але потім на неї майже забивають і переходять до іншої. Іноді це прикольно, але не тут. В кінці все більш менш з'єднується до купи, але прогалин багато. А основна - це особа автора, його почуття, хоча розповідь ведеться від першої особи. Не шкодую, що прочитала, манера автора як завжди приємна і цікава, але... 3 з 5.

Хоч я і не люблю фантастику, але книги Павлюка мені заходять на одному диханні.

Початок дуже інтригує, у проблеми персонажів віриш, емоції відчуваєш, світ майбутнього малюєш в уяві. Але потім, десь на середині книги, все поринає у повний хаос. Як події, так і думки автора, судячи з усього. Це було дуже важко дочитати. І є відчуття, що Ілларіону це було також дуже важко дописати, що підтверджує післямова... Цікава задумка, але жахлива реалізація. Можливо, треба було переписати другу половину з часом, а не видавати одразу. Бо ніби вона написана вже другою людиною. Розчарування.