Тамплієри

Незвичні 39 поезій про війну, такі, які може написати тільки Жадан. Вірші про непереборне бажання жити і давати жити, про готовність вмерти чи вперто вставати, коли зіб’ють з ніг, про смертельну втому і незламну віру, про ніжність, яка все проростає серед руїн - біблійні апокрифні речі, які вже увійшли в канон воєнної поезії країни, про яку, окрім Чорнобильської катастрофи та спортивних досягнень радянських часів, не так багато було відомо пересічному глобальному читачеві. Сергій Жадан розповідає про неї, чітко і прямо.
Ця країна - жива і вона буде себе захищати - втрачаючи і оплакуючи воїнів, підтримуючи біженців і переселенців, народжуючи і виховуючи дітей і дякуючи Богові. Ця країна має кого захищати і вона буде стояти до останнього. Ілюстрації до збірки виконав Олександр Ройтбурд і це чудове і містичне поєднання візії і текстів.
Попередню книгу Сергія “Марію” я придбав відразу після повернення з мобілізації і довго після того читав Жадана лишень в інтернеті. “Тамплієри” були подарунком і знаком дати знати, для чого ці дальні походи і незвичні повернення, мовчазні чування і вигуки незрозумілою мовою, шал і покора, крихка любов і невміння її заслужити, брязкіт і бубніння. Лицарі Храму, воїни-монахи, охоронці і вигнанці, про яких потрібно було комусь писати, бо те, що в нас залишалося - було те, що вони віддали. На Сході йшла війна, і здавалось, вся країна відчувала і здригалася від кожного вибуху і крику.
Коли страшно - треба говорити і робити. Жадан знайшов слова життя: “Далі вибирай сама, як бути при цій ріці. Нічого не вдієш із вами всіма. Живі люблять до смерті. Потому люблять мерці.”