Том Ріплі – абсолютно безбарвний юнак, який не має у цьому житті нічого. Проте він володіє безсумнівним талантом втиратись у довіру, красти життя та особистості інших людей. Так, одного разу йому випадає нагода познайомитись з дуже заможним чоловіком, якому він представляється колишнім однокашником його сина. Діккі зараз в Італії витрачає батьківські гроші, тож мільйонер просить Тома поїхати туди й переконати друга повернутись додому. І Том їде… Як саме він буде втиратись у довіру Діккі і чим все це закінчиться – читайте у романі Патриції Хайсміт «Талановитий містер Ріплі». Варто зазначити, що цей роман – перша частина циклу письменниці про Тома Ріплі, але цілком може читатись і як окремий твір. Мушу зізнатись,ю що екранізація «Талановитого містера Ріплі» сподобалась мені більше за першоджерело. Мабуть, завдяки чудовим акторам і неймовірним італійським краєвидам. Але книга також виявилась дуже і дуже непоганою. Рекомендувати її можна передусім тим, хто любить психологічні трилери. Ця книга не відпустить вашої уваги до останньої сторінки.

Сюжет роману порівняно простий. Безробітний, але амбітний Том Ріплі мріє розбагатіти, зайнявши високе становище в суспільстві. Здійсненню цієї мрії сприяє випадкове знайомство з американським мільйонером і водночас аристократичною людиною Гербертом Ґрінліфом, який просить Тома вирушити до Європи (Італії), щоб переконати сина повернутися додому і зайнятися сімейним бізнесом. Коли Ріплі погоджується на пропозицію і знайомиться з Дікі Ґрінліфом, здобуваючи довіру і стаючи у певній мірі товаришем, у нього виникає непереборне бажання жити так як його «новий друг», а згодом – бажання вбити Дікі і зайняти його місце, навіть підробивши заповіт на користь себе. Імітувати іншу людину Ріплі допомагають дещо сумнівні таланти (звідси і назва твору): вміння підробляти підписи, вдавати із себе іншу людину, майстерно брехати і керувати власними емоціями, змінювати голос, поведінку і зовнішність, швидко орієнтуватися в ситуації і ході думок інших людей. Починаючи з цього часу ним цікавляться правоохоронні служби, але злочинцю весь час вдається вийти сухим із води, хоча його викриття і знаходиться за мить. Том Ріплі – досить цікавий неординарний літературний персонаж, оскільки автору вдалося в одному образі гармонійно поєднати відвагу і негативні таланти, романтичну натуру, любов до прекрасного і шахрайську вдачу. Інколи хочеться співчувати і стати на бік Тома, але відразу у власній уяві спливає здійснене холоднокровне вбивство, гра з батьківськими почуттями, які викликають різке засудження вчинків героя твору. До того ж Том неодноразово думає про вбивство як один з дієвих механізмів вирішення назрілої проблеми. Чи може бути виправдання такій людині?.. Слід підкреслити, що авторському стилю властиве применшення драматизму вчинків героя, опис страшних злочинів як буденних і пересічних подій, що робить роман оригінальним. Хотілось би акцентувати увагу на жанрі твору Патриції Гайсміт «Талановитий містер Ріплі». Як правило, його визначають як психологічний детектив. Однак, детектив – це жанр, твори якого описують процес дослідження загадкової події з метою з’ясування основних її обставин і розкриття загадки. Найчастіше у ролі такої події виступає злочин, а детектив описує його розслідування і пошук винуватців, при цьому конфлікт будується на протиріччі й боротьбі справедливості й добра (закону) з беззаконням і злом, завершуючись перемогою справедливості. Розгадка не можу будуватися на даних, що не були описані читачеві у ході проведення розслідування. Літературною особливістю психологічного детективу є те, що він перегукується з психологічним романом. При цьому розслідується злочин, який скоєний через особисті мотиви, а основним ключовим моментом розслідування є розкриття особистісних рис персонажів, їх характерів та специфічних якостей людської психіки. Роман Патриції Гайсміт, на мою думку, не можна однозначно назвати психологічним детективом. У ньому поєднано декілька літературних жанрів, зокрема пригодницький і психологічний роман, детектив і трилер. Читачам не відомо про хід розслідування, нічого не відомо про логіку дій правоохоронців, лише ведеться опис вчинків головного героя щодо замітання слідів злочину і прибраття до рук майна Дікі Ґрінліфа. Викриття злочинця так і не відбулося і Том Ріплі досягнув чого хотів (що дало змогу автору продовжити серію книг про містера Ріплі). Справедливість не перемогла. Таким чином, даний твір виходить за межі класичного детективу і припаде до душі любителям саме психологічного роману.

Я очень долгое время ломал голову над идеей книги. Впадал в крайности: то книга становилась никчемной в мои глазах, то гениальной. Понадобилось время и новые знания, чтобы понять. Моя версия того, о чем эта книга (может полностью не совпадать с идеей автора)! Когда мы говорим о таланте, чаще всего мы говорим о чем то врожденном(о как он рисует, у него талант танцора, как он работает с гитарой). Талантливый человек считается помазанником бога. Мол, вот тебе талант, пользуйся, зарабатывай, обзаводиться фанатами и живи в удовольствие. Тогда вопрос: почему столько талантливых людей не при деньгах, да ещё и мучаются по жизни? Или если перефразировать вопрос: Почему НЕталантливый (в нынешнем понимании этого слова) парень стал успешным? Мой ответ: потому что у него есть талант, но о таком виде таланта мы склонны говорить: повезло, удачлив, везение. Правильное ли мы подбираем для этого явления определение? Давайте разбираться! Единственное что умеет и делает всю свою жизни Том Рипли - ходит по грани. Он рискует!!! Вся его жизнь это сплошной риск. В этом и есть его талант. То что другие боятся делать, Том делает с лёгкостью. Он рискует, ошибается, снова рискует, снова ошибается и так полно пока они не встречаются с удачей. Не знаю, раскрою ли я секрет, но чтобы если ты чего то хочешь, то тебе нужно рисковать(спросите у фондовых брокеров и бизнесменов). И Том это интуитивно или сознательно понимает. В конце книги начинаешь понимать почему талантливые кто-то ничего не могут достичь, а Неталантливый Том достигает всего. Все дело в желаниях и их принятии (готовности рисковать). Спойлер!!! Посмотрите на остальных персонажей книги. Дики считает себя талантливым художником, а его подруга считает себя успешной писательницей. И что в итоге: к чему это приводит? А вот ничего не умеющий Том без денег и талантов становится в конце книги богатым и живёт в удовольствие. Итог. Том омерзительный высокомерный социопат (для меня). От него тошнит, но если абстрагироваться от него всего и оставить его страсть и желания чего то добиться и готовность рисковать - он становиться бесподобным. Книга не отвечает на вопрос как правильно рисковать (это дело трейдеров и бизнесменов). Том часто эмоционален в риске, ему не хватает рационального подхода. Но книга даёт четкий ответ о месте риска в нашей жизни. Удачного чтения и обогащения))