Був собі хлопчина на ім'я Василько. Мав суворі сірі очі, поважну ходу, робив зауваження за столом. Поводив себе як дорослий. Щось не сподобається – залазив на піч і вичитував непорядки. Тому його і називали"свекор". Але то була ще дитина, яка й іграшками любила погратися. Матуся казала, що краще б буквар вивчав, бо женитися скоро. А татусь сумував,що став старий, немічний, і треба когось з синів женити. Малий сказав що запримітив навіть дівчинку Ганну. Зібралися йти сватати дівчину, але не стрималися від сміху.