У монографії розглянуто сучасний стан української словотвірної номінації у трьох її взаємопов’язаних виявах: системі мови, загальній (узус) та індивідуальній (ідіолект) мовній практиці. На матеріалі нової похідної лексики, яка поповнила український лексикон за останні понад 25 років розвитку української мови в статусі державної мови незалежної України, підтверджено роль словотворення як провідного способу української номінації, чинника збереження її типологічних рис.

Встановлено фрагменти мовної картини світу сучасного українця, у номінуванні яких словотворчі ресурси мови беруть найактивнішу участь, ділянки словотвірної та лексичної підсистем, що виявляють стабільну активність або демонструють динаміку у відповідь на зміни в житті українського суспільства. Досліджено соціальні, когнітивні й комунікативні чинники впливу на вибір і реалізацію ресурсів сучасної української номінації, динаміку словотвірної норми української мови як засобу підтримання її літературного взірця.

Для мовознавців, викладачів, аспірантів, учителів і всіх, хто цікавиться проблемами розвитку української мови.