✍🏻 Історія про дівчинку, яка народилась в селі і прожила там своє життя. У 80-ті, вийшло так, що вона випадково прийшла додому з новонародженим сином. Ій 18 років, чоловіка нема, та ще й «байстрюка» додому привела. А син то навіть не ії. Взяла на себе Оленка гріх подруги, да так взяла, що ніхто не дізнався. Батьки сварились, але підтримали, допомогли. А далі життя пішло своїм чередом. Дуже складне життя в колгоспі, життя з тяготою знущань, булінгу, кохання і зради. Не знаю, як насправді жили люди у 80-х, але чогось мені здається, що ця історія не вигадка. Оленці зустрічаються і дуже гарні люди, які стають ій родиною в різні моменти ії життя. Але все ж таки, велику частину життя Оленка бореться з недругами сама… 📝 Закінчується книга добре, але при тому весь сюжет пропитан депресивом 😔 🙏🏻 Книга невелика, написана не погано, але мені не дуже сподобалась. Може саме через цей депресивізм. Після такої книги думаєш, невже хтось дійсно впевнений, що у 80-90 роках жилось краще.. ❗️Ще не сподобалось (технічно), що книга написана одним шматком, без поділу на розділи. Через це також важко читати. 🥛 Читати рекомендую під тепле молоко з медом та домашнє печіво.

Це історія про добру, чуйну дівчину, яка дбає про людей більше ніж про себе. Так трапилось у її житті, що її "подруга" залишила свою новонароджену дитину у пологовому будинку. Але вона не просто покинула свою дитину, а ще й назвала працівникам пологового будинку прізвище Віри, вказавши що саме вона є матір'ю. І Віра не наважилась сказати, що це не її дитина і вирішила забрати хлопчика з пологового. Навіть батькам вона сказала, що це її дитина. У їхнє село приїжджає молодий журналіст, Віра і Володимир покохали один одного і одружились. Але через батьків чоловіка, які з самого початку не хотіли бачити Віру дружиною свого сина та всіляко налаштовували його проти неї, шлюб розпався. Чого я так і не змогла зрозуміти то це те чому вона чоловікові на розповіла правди про хлопчика. Володимир вчинив дуже підло з Вірою, але виходить, що й вона йому повністю не довіряла. Пізніше Віра зустріла чоловіка, який покохав її та дорожив нею, але він був одружений..... Для мене особисто це дуже трагічний твір і не з тих, які хочеться перечитувати. Мені було дуже боляче за головну героїню, а тому перечитувати книгу я точно не буду.

Этот роман впечатлил меня до глубины души и показал, насколько злыми и безжалостными бывают люди. Главная героиня – простая работящая девушка, которая решила помочь ребенку и усыновить его, но людская молва, злоба, традиции, родные люди, которые ставят свои принципы превыше счастья людей, сделали жизнь Лены невыносимой. Эта история о том, на что готова мать ради своего ребенка. Роман лишний раз показывает, что родная мать может с легкостью бросить свое дитя, но вряд ли она после этого будет считаться матерью, а совершенно чужой человек может стать всем миром для ребенка, воспитать ребенка и самое главное – подарить ему свою любовь. Но оценит ли мальчик Иван все те жертвы, на которые пришлось пойти ради него матери? Невероятно трогательный и жизненный роман. К сожалению, многих персонажей, которые встречаются в этой истории можно встретить и в реальной жизни. Такие люди, как главная героиня, действительно святые люди, тоже встречаются, но намного реже. Эта история трогает струны души и запоминается надолго. Браво автору, который смог так ярко описать безграничную материнскую любовь и показать эту историю с разных сторон. Слог автора также порадовал. Теперь хочется ознакомиться и с другими романами Валентины Мастеровой.