Коли Оля та Богдан зустрілись, вони ще не знали який сюрприз приготувало їм життя. На сімейному застіллі мати юнака впізнає вбивцю своїх батьків. Вона його добре запам'ятала, бо дитиною, сховавшись в кутку, бачила смерть своєї родини. А вбивцею виявляється дід Олі - Мойсєєнков Павло, колишній НКВДист по кличці Вовк, якого в наші часи всі вважають шанованим ветераном - фронтовиком, який фронту насправді і близько не бачив. І ніхто не підозрює, що в буркотливому діду віддавна кипить зневага та ненависть до української держави. Звідси, спогадами різних людей, розповідь поведе читача у ті часи, коли деякі йшли в ліси, щоб боронити батьківщину, а деякі бігали служками в НКВД і "зачищали" cвоїх же співвітчизників. Вибір був. Кожен зробив свій. І заплатив за це по - своєму. Ще стара як світ історія Юди Іскаріота вчить нас, що зрадники добре не закінчують. Показова алюзійна історія про "cрібняки" в деякій мірі є й у творі. В цілому, незважаючи на не дуже вдалу обкладинку, любовного роману чи якоїсь мелодрами (як то можна подумати) не буде. Буде екскурс в історію, спогади про страшну трагедію українського народу - Голодомор, розвінчування тоталітарної пропаганди та нагадування за що і якою ціною боролись предки. А паралельно в теперішньому часі (в книзі це 90-ті) будуть підніматись проблеми сім'ї, суспільства, еміграції, відносин з сучасною Росією. На мою думку, деякі моменти були трішки ідеалізовані. Погодьтесь, потиснути руку вбивці твого діда та бабусі то вже занадто ідеально та благородно. І слід сказати, незважаючи на всю гаму патріотичних почуттів, в більшій мірі, українські діаспоряни не горять бажанням повертатись додому. Я саме про діаспорян, які вже пустили корені закордоном, а не заробітчан. Але в цілому, проукраїнські ідеї та роздуми, якими просякнута книга, вважаю доцільними. Не все припало до душі в самому стилі автора, в список улюблених, на жаль, не попаде, але однозначно такі книги буду підтримувати як з особистих переконань, так і за спроби викриття брехні про Голодомор, розкуркулення та наклепів на людей, "вина" яких була в тому, що не зігнулись під серпом та молотом, а пішли захищати Батьківщину. "Cлава Богу, розвалилась та сатанинська тюрма... боявся, що можу не дочекатись, не доживу до того дня" "Реклама так і лізе в очі, удень і вночі вихваляють горілку та пиво, показують ще й прицмокують. Ото вже гарно й добре...така вже радість і благодать, що й більшого щастя вже немає" "Весь світ твого людожера Сталіна знає і проклинає, тільки ти один на нього молишся" " Гляньте, у кіосках "Комсомольская правда" в Украине, "Труд"в Украине, "Известия в Украине". Московські "звьозди" не вилазять з наших екранів, російськомовними книгами завалені наші полиці. - А ви не купуйте тих газет і книжок, не дивіться тих шоу, то все буде добре!" "Подумати тільки - то церкви закривали й хрести зрізали, а зараз кинулись православіє захищати." "Ви знаєте, у мене на столі дві книги - Біблія й "Кобзар". Вони й дають мені силу жити в тому суєтному світі. "Ось там в Америці, люди вже наші понад 100 років.... і мову зберегли, і пісню, і звичаї свої шанують. А тут і 100 днів не пройде, як наш Іванко, переїхавши хутір Михайлівський, уже Ванькою стає, боїться признатись хто і звідки"