Що означає поняття «Століття жадання» (Век вожделения)? Про жадання говориться на двох сторінках – 341-й та конкретно 403-й. Батько головної героїні переконався, що її вразив мікроб, який розвивається з викидання з тіла Бога. Якщо вас цікавлять твори альтернативної історії типу «Людина у Високому Замку», то цей теж повинен сподобатися. Йдеться про Францію на поч. 1950-х, яка в очікуванні близької агресії збоку Союзу Волелюбних держав (СВД = СРСР), війська якого не зупинилися на Берліні в 1945-му, а рухаються далі. Ця країна, як і у 1940-му, не дуже готова героїчно воювати, а тому з одного боку розраховує на допомогу американців. З іншого всі верстви населення розуміють і вже наперед симпатизують радянській навалі, що за такі очікування будуть жорстко покарані, оскільки є вірогідність, що США не заступляться. Вже у 1951 р. угорський-єврей-британський-іммігрант Кестлер вдало описує горе-політику стримування. Французи розуміють, що окупація є лише питанням часу і при як Стокгольмському синдромі починають виправдовувати майбутню анексію і звинувачувати свою владу, політичні партії, одне одного в нерозумінні і розпалюванні невиправданої упередженості щодо доброго СРСР, який мусить прийти, гримнути кулаком по недоумкуватих довбешках європейців і пояснити як слід жити, навіть якщо при цьому й будуть репресії «нєпонятлівих і нєнадьожних». Тобто французи знають, що цунамі вже спричинило велетенську хвилю, яка несеться до берега, але ще вдають наче «може якось минеться» або омине конкретну людину. Втім, роман не розписує детально мальовничі якісь соціально-побутові чи політичні конструкції такого апокаліптичного післявоєнного лихоліття. Сюжет більше зосереджується на окремих персонажах, які є чи мали би бути найяскравішими представниками такої уявної ситуації та їхніх мотиваціях: ГАЙДІ АНДЕРСЕН – 23-річна розлучена донька (з ірландським корінням) американського полковника, що має у Франції таємну місію зі складення списків найдостойніших французів для евакуації до США. На початку наративу вона знайомиться з радянським дипломатом Нікітіним і це обіцяє нам карколомний пристрасний роман двох протилежних світів і з мабуть на зло всім незгодам щасливим кінцем. ФЕДІР ГРИГОРОВИЧ НІКІТІН (у паризьких колах його кличуть новим неандертальцем) – культурний аташе радянського посольства 1912 р.н. Відданий до кожної клітини більшовик татарсько-грузинсько-вірменського походження. Крупний, кругла голова з густим світлим коротко підстриженим волоссям. Домішки монгольської крові. Повні губи. Широко розставлені сірі очі, які неможливо прочитати. Цупка тверда рука сільського хлопця. Специфічний акцент. Шрам на потилиці. ГРАФ БОРИС – польський іммігрант, дружину і доньку якого репресували за Полярним колом. Там він теж був у засланні і заробив туберкульоз. На ґрунті фобій і страхом перед СРСР з його гулагівськими витівками потроху сходить з розуму. Вважається, що аби зупинити окупацію варто якось вбити старого вусатого керівника Союзу. Апокаліптичний божевільний. Жюльєн Делаттр – друг Бориса. Попечений кульгавий ветеран іспанської війни. Чи не єдиний тверезомислячий. Письменник. Бездоганно володіє англійською. Вміє зібрати навколо себе різні творчі кола. Леонтьєв – представник творчої інтелігенції СВД. Рідкісний екземпляр, якого випускають за кордон для показухи. Еволюціонує. Варді – наївний невисокого зросту інтелігент, вчений, який свого часу втік з СВД, але завбачливо тримав нейтралітет. Тобто іммігрант, але не опозиціонер режиму, від якого втік. Друг Бориса і Жюльєна низького росту з неприємним обличчям. Товсті скельця окулярів. Мужики-інтелектуали, збираючись, досить жорстко між собою спілкуються про філософію, політику, історію, діалектику. Роздратованість по відношенню одне до одного, особливо до Бориса. До жодних рішень не приходять. Кожен вбачає якусь вигоду збоку ближнього свого, в кожного якісь минулі обрАзи, відчуття недооціненості тощо. Капуя – найдревніше місто італійської Кампанії, до якого тут тікають дисиденти. Згадується неодноразово, але не пояснюється де і чому… Дууууже влучні іронічно-сатиричні вставки, що зображують до якого карикатурного стану може дійти СРСР. Все це цінно тим, що писалося у 1951 р. Наприклад, після повної цензури при новому вожді вводиться поняття «соціалістичного сарказму». За те, що журналісти, вчені і письменники недостатньо володіють сарказмом їх далі садять, вивозять, репресують, переслідують))) Всі герої неоднозначні. Позитивного протагоніста нема, як в Артура Хейлі – просто вболіваєш тут за Гайді, бо вона некапосна по відношенню до світу. Ставлю 5 зірочок, якщо точніше, то 87,5 балів)).