Авторка розглядає творчість Максима Рильського у широкому біографічному та історико-культурному контексті. Вперше із залученням тривалий час недоступних або замовчуваних архівних матеріалів і документів простежено історію шляхетського роду Рильських, зокрема історію боротьби «двох душ», польської й української, роль Тадея Рильського і всього середовища київської Старої Громади у формуванні найвизначнішого поета неокласичного кола. Розглянуто художню еволюцію від символізму десятих років до неокласицизму двадцятих-сорокових. Окрема сюжетна лінія цього дослідження ‑ особливості «безпеки життєдіяльності» у роки сталінського соцреалізму, складні й незрідка трагічні колізії співіснування з радянською системою, аналіз текстів з подвійним дном, текстів-шифрів, наявних у багатьох радянських письменників. Поетика Максима Рильського аналізується в контексті художньої практики київських неокласиків, зокрема Миколи Зерова та Павла Филиповича. Акцентується особлива роль Максима Рильського у збереженні традицій українського модернізму в другій половині XX століття.