«Старосвітські батюшки та матушки» — багатоплановий твір про світське життя священників, написаний у гумористичному ключі. У повісті розкривається думка про змізерніння людської душі, про згубність розладу з живими потребами народу, про явища морального занепаду серед духовного стану. Художньо осмислюючи життя і побут не лише духівництва, а й самого українського народу, письменник глибоко замислюється над проблемою ставлення до Бога та релігії, над необхідністю наближення до них. Показавши позбавлене духовних цінностей життя священників, автор порушив проблеми філософського порядку — питання сенсу життя та пошуку щастя.