«Старі люди» Софії Андрухович об’єднує дві дебютні повісті письменниці – власне «Старі люди» та «Літо Мілени». Мені дуже подобається як пише ця авторка, тому я залюбки взялась і за цю книгу. В ній є усе: і гумор, і смуток, і динамічні пригоди, і крапля абсурду, і навіть магічний реалізм. «Старі люди» розповідає історію хлопця Маркіяна, якого запрошують на весілля власні дідусь і бабуся, які час від часу одружуються знову. На святі він знайомиться з родичкою своєї бабусі – зрілою рудоволосою жінкою, з якою вони одразу знаходять спільну мову і вирішують разом …втекти. Саме з цього починається найцікавіша частина повісті, де наші герої подорожуватимуть Карпатами. Проте знайшлось у книзі «Старі люди» місце і для смутку. Якщо ж говорити про другу повість із цієї книги, а саме «Літо Мілени», то це гарний літній твір, легкий як подув вітру і приємний як ласкаве ранішнє сонце. Тут у всіх все добре, всі красиві, щасливі і закохані. А ще тут багато трояндових тістечок і посмішок. Словом, гарна книга – рекомендую для відпочинку.

Признаюсь, я так и не смогла по достоинству оценить творчество ни Андруховича-отца, ни его дочери Софии. "Феликс-Австрія" все очень хвалили, а меня не впечатлило, роман менее понравился, чем ожидала. Конечно, автор для своего романа проделала огромную исследовательскую работу, но в общем и все. Рассказ "Старі люди", вероятно, что это все таки рассказ, так как заканчивается "открытым финалом" мне не понравился. Наверное, для меня - это слишком молодежная литература. Судите сами: любовная история между молодым парнем и женщиной, которая его лет на 40 старше, плюс главный герой Лука, до этой своей юродивой Марты, был влюблен в ее дочь Фиону... А сам рассказ ведется вроде переписки между мужем этой самой Марты и его дочерью той самой Фионой и папа с дочерью обсуждают такие вещи, что... Развязка пахнет Набоковым, но сам стиль повествования при этом бунтарский и взбалмошный, так что в итоге, выходит какое-то полное несварение. Второй рассказ "Літомілени" тоже какая-то фантасмагория, так что из двух даже не знаю который из рассказов мне понравился меньше другого. Это точно не для всех. Ничего исключительного в дочке мэтра, увы не вижу. Мне кажется, что так может молодежь писать "по приколу" и не обязательно делать из этого книжки и называть литературой.

"Старі люди" - це вам не "Фелікс Австрія". Книжка просто абсолютно жахлива, прочитавши 90 сторінок, я закинув, бо просто не зміг далі читати. Після таких схвальних коментарів книжка може дуже сильно розчарувати. Вона трохи наслідує певну європейську прозу про дивакуватих персонажів, щось таке як у фільмах Кустуріци. Але книжка збоченська на 100% і дуже погано зроблена. Мені майже спочатку було зрозуміло як все розвиватиметься. Перших сторінок 15 мені було цікаво читати про головного героя художника, в якого дідо й баба розлучалися та одружувалися шість разів. У таких дивакуватих українців, я ще можу повірити. Але далі вже почалася "клініка". Чувак закохується у сестру своєї баби, і не в різниці у віці тут справа, а в дуже дивних речах, типу наслідуванні тварин, та вилизуванні одне одного з ніг до голови, а потім ревнощів головної героїні до її собаки - таким насичена уся книжка. Головна героїня говорить не просто розумні речі, а просто цитатами з вікіпедії, ще якихось там довідників, при тому, авторка видає це за "розповіді" головної героїні.