Невигаданість цієї «діяспорної» історії, документальність охоплених нею подій і ситуацій, самозрозуміла, хоч у кожному осібному випадку все інша, перев’язь індивідуальної людської долі з долею народу позбавила автора потреби турбуватися про чистоту жанру, і якщо читачеві не вистачатиме живописних моментів природи чи зворушливо тонких душевних станів, властивих повноцінному художньому творові, то мусить доповнити власною уявою і власним почуттям. Книжки для того й пишуться, щоб читачі ставали своєрідними їхніми співавторами...