Дуже люблю Сесилію Ахерн. Читала всі її твори з задоволенням. Тож новинці також зраділа. Але мене вона відверто розчарувала. Ну дуже вже банальний сюжет, перенесений в сучасний світ. Мужній і брутальний звукорежисер Соломон, який дещо втомився від життя і одноманітної роботи, раптово в лісі зустрічає незвичну дівчину Лору. Вона живе самітницею в лісовій хатинці і має незвичайний талант - повторювати будь-який звук. Дівчина Соломона відразу придумує комерційно успішний план – забрати дівчину в місто, зняти про неї історію і показати її людям. Лорі дуже складно в місті, де не вистачає природи, але повно штучних та невідомих їй досі звуків, які вона несвідомо постійно наслідує. Не зважаючи на страждання Лори, Бо вирішує, що їй потрібно взяти участь в шоу талантів. Звичайно, за класикою жанру – між Соломоном та Лорою виникають почуття. Однак Лора все одно почувається самотньою, покинутою, їй не хочеться ображати Бо, підводити режисерів шоу талантів… Однак впоратися з усіма новими обов’язками для неї надто складно. Банальна історія про любов, дружбу, добро і зло. Для прихильників творчості Ахерн, думаю, як і для мене, історія буде надто простою. Не буду рекомендувати.

Сесілія Агерн «Співоча пташка». Давно я так не сміялась. Реально. Так сплагіатити казку не кожен вміє)) Брутальний мен Соломон якось знаходить мало не посеред лісу майже дике створіння-дівчину, здатну відтворити будь-який звук. Мало того, разом із своєю дівчиною забирають бідолаху до великого міста- ліпити з неї зірку. За законом любовного роману між Соломоном і Лорою (та, що дикунка) спалахують почуття, але не доля їм бути разом... Їх роз'єднує талант-шоу, куди дівчину запихають на прослуховування. На цьому спойлерити припиняю, а то не захочете читати  Проте не хвилюйтесь - рідко який любовний роман не завершується хеппі-ендом)) Герої. Тут все зрозуміло. Всі хороші, позитивні, а ті, хто, принципі, мали би бути негативними, все одно стають позитивними)) Ну хоч би якусь злу відьму для різноманітності у твір авторка запхала(( Сюжет. З однієї сторони типова казка про Попелюшка. Ну дуууууже типова. З іншої сторони-отой унікальний талант Лоти додає бодай якоїсь інакшості) Коротше, ще один твір для відпочинку))

За що я люблю Сесілію Агерн, так це за її справжні, життєві, зворушливі та в чомусь повчальні книги. І "Співуча пташка" ще один приклад цього. В одному з ірландських лісів, в малесенькому будиночку, заледве придатному до життя, Соломон - відомий звукооператор, який приїхав в ту місцевість за своєю знімальною командою, знаходить дивовижну дівчину. Лора - молода і красива, ніким не знана жінка, має дивовижний талант - імітує усі можливі звуки. Соломон вражений її вмінням та красою. Насправді, він не горить бажанням забирати її у місто, як це вказано в анотації, тому що розуміє, що не все потрібно виставляти напоказ. Та його колега і по сумісності дівчина Бо серйозно налаштована це зробити. Тут і починається повчальна частина книги. Бажання чогось добитися будь-якою ціною часто може призвести до зламаних доль. Коли йдеш по головах заради цілі. Потрібно вміти вчасно зупинитися. Книга зворушлива тим, що нам показується наскільки важливою є сім'я. Те, як важко і страшно бути одному. І як справжнє кохання дає тобі можливість дихати і жити далі. Це історія про те, що потрібно таки слухати своє серце, не тягнути за вуха стосунки, які вже не такі міцні. Вміти відпускати, йти далі і дозволити ввійти справжньому коханню. Було цікаво і водночас важко спостерігати, як виживала (саме в цьому сенсі слова) Лора, як їй було нелегко адаптуватись в шумному місті. Як різко змінилось її тихе життя і все завирувало. Всі її страхи, паніки і ці неконтрольовані звуки, що виривались із неї від жаху і розпачу, все ніби на собі відчувалось. Вона хотіла знайти себе, побачити шлях, куди їй далі йти і саме це все їй допомогло знайти вихід. Любов, дружба, підтримка, розуміння, прощення - це те, що автор показує нам у кожній своїй книзі. Книгу варто прочитати, щоб зрозуміти, що не кожен прагне слави, і потрібно шанувати бажання інших.