Не часто таке буває, що з послідовників Жадана виростають справжні поети. Та от шикарне виключення - Галина Крук. Поезія цієї книжки починається з самої назви. Дуже любить авторка подібну словотворчу гру співіснування - спів існування. От вам і дві основні теми її поетики: життя та поезія. Здається авторка зрослася зі своєю тотемічною птахою. Бачить життя ніби зверху, з пташої перспективи і співає про все, що викликає цікавість чи наболіло. Багато віршів написані з якихось, десь підслуханих, чи радше підгледіних сцен-історій, що їх авторка щиро оздоблює власною лірикою. Поезія Крук тяжіє до візуальності, і містить багато оригінальних захоплюючих образів. Загалом поезія Крук більше образна і споглядальна, ніж метафорична-закодована. "сидіти гоїти себе ніби рану, як забите коліно землі об коліно дитини" Як це інколи трапляється з поетами в цій збірці зустрічаються твердження про війну та бійку, які прийнято сприймати у якості чогось пророчого. Хоча на мою думку - це просто універсальність поетичного мислення як такого, у якому "війна та бійка" - це частина коду існування, морального конфлікту, протиріччя життя.