Читаючи назву книги я сподівалася потрапити у світ міцних сімейних стосунків, взаєморозуміння, сімейного тепла та затишку. А що насправді??? Берт приходить до співробітника на христини. І там закохується з першого погляду в його дружину Беверлі. Бо Беверлі вся така гарна і доглянута хоча й має двох дітей. Не те, що його Тереза, яка за чотирьма дітьми не встигає абсолютно нічого. Та й чого б вона встигала, якщо її чоловік замість того, щоб допомогти дружині намагається довше затримуватися на роботі. Берт навіть на христини прийшов, щоб не проводити весь вихідний зі своєю родиною. І через деякий час Беверлі та Берт розлучаються зі своїми законними половинками і стають родиною. З ними постійно мешкають лише дві доньки Беверлі. А от влітку в їх будинку шестеро дітей! І обоє батьків намагаються всіма можливими способами не контактувати з ними. Відправляють їх до бабусів-дідусів, самі можуть заховатися десь від них. Або проспати пів дня, щоб лише не виходити до них... Я була шокована цією книгою. Бо автор якось дуже нейтрально це описує. Ніби це все дуже навіть нічого. Але далі ще гірше... Дітки, які не отримують уваги батьків не стануть сидіти без діла. Вони можуть піти на прогулянку, випити алкоголю чи покурити(навіть травички). А щоб найменший хлопчик їм не заважав дати йому чотири таблетки заспокійливих... І він спить собі десь вкритий ковдрою чи в траві, щоб дорослі його не помітили... А в майбутньому його чекає залежність від наркотиків... Взагалі вся книга частинами розповідає про кожного члена цієї дивної родини і що саме з ним відбулося в майбутньому, як склалося чиє життя. Я дуже довго плуталася в іменах і не могла зрозуміти який саме часовий проміжок описано. Під кінець я вирішила, що співдружність - це група людей, які просто намагаються мешкати разом, щоб вижити. Але це не родинне коло точно. Книга дуже насичена. Навіть смішні моменти є. Але батьківські відносини дуже специфічні.