"Спати з жінками" мені нагадує особистий щоденник. Мабуть тому, що в оповіданнях є багато роздумів автора і описуються події, які ставалися з ним та його друзями. Ці події можуть бути документально точними, а може і вигаданими - повністю чи частково, але це неважливо, бо, так чи інакше, це в першу чергу - художній твір , у якому Любка доволі чітко висвітлює проблеми, які його хвилюють . Поміж його спогадів вміщується сувора критика нашої держави. Місцями деякі фрази дуже цікаво завуальовані і можна сприйняти як буквально так і переносно. Наприклад ,роздуми про 9 травня, в оповіданні "Аня Аня". Завдяки такому прийому, мабуть до автора не докопатися в разі того , що комусь щось не сподобається. Розповідаючи про свої подорожі за кордон, Любка проводить паралелі з Україною , знаходить позитивні і негативні відмінності,але в основному на фоні інших - викриває недоліки нашої. Доволі часто згадуються Балканські країни. І це викликає бажання їх відвідати. Та й загалом вся книга пробуджує жагу до мандр . Особливо до таких, де в тебе є можливість трохи пожити в країні і хоча б частково зрозуміти особливості тамтешнього менталітету. Але повертаючись до роздумів автора, в останньому оповіданні, Андрій і зовсім неприємно порівнює Україну з зачмиреними поїздами Укрзалізниці. Де чоловіки і жінки, не зважаючи на незручності та статеві особливості, сплять разом. Від цього походить і назва самого творіння - "Спати з жінками"- буквально спати в одному приміщенні.(ну крім того Андрій пише, що ця фраза багато разів повторюється в його улюбленому фрагменті з іншої однойменної книги. тут же він і цитує вірш: «Карузо: голос. Неаполь: спить із жінками. Жінки: сплять у пітьмі. Голоси: музика. Помпеї: руїна. Помпеї: сплять із жінками. Чоловіки з жінками, жінки з жінками, вівці з жінками, все на світі спить із жінками. Сторож: просить у тебе вогню. Жінки: поснули. Ти сам: заснув. Усе, що південніше від Неаполя: поснуло і спить із жінками. Спати з жінками: як у віршах Пасколі. Спати з жінками: як у дощі, у снігу. Спати з жінками: при світлі зірок, так ніби янголи, спати у потязі, В зоряній піні, спати з ними – з жінками».). А назва інтригуюча, коли її перший раз бачиш. Хоча , мені здається, що частково ,і в ній і в анотації криється дешева маніпуляція , щоб охопити якомога більшу аудиторію. Але я не осуджую за це. Здається, він є прихильником ідеї, що "Ненька", має бути поділена. На його думку, на історичному і ментальному рівні, границі уже давно поділені природньо, а на державному рівні кордони - це лише уявні лінії. ("І хоча на світі вже й так забагато кордонів, мені все ж здається, що одного не вистачає. Цей мій улюблений кордон мав би пролягти всередині України. Навряд чи він колись з’явиться") На його думку, Україні треба краще розумітися з європейським державами і відмовиться від творіння Кирила та Мефодія і перейти на латиницю.( "А значно патріархальніші за нас серби й чорногорці поволі прощаються із таким звичним і традиційним кириличним письмом. Може, усвідомили, що на світі немає жодної щасливої й успішної нації, яка послуговується витвором учнів Кирила і Мефодія?") Тривожно читати таке, в той час, коли в країні відбуваються трагічні події. Загалом з чимось можна погодитися, з чимось - ні, щось як мінімум, заставляє задуматися. Не можливо не відмітити романтичну натуру автора , де в одному оповіданні він відправляє послання дівчині з якоюсь колись зустрічався. В другому - поетично зізнається в коханні теперішній партнерці. В якихось - викладає спогади про дитинство і студентське життя. Ще в кількох - описує свою прихильність до циган. А ще - любов до випивки і цигарок. І тому подібне. Було цікаво. Може, ознайомлюся і з іншими його збірками.