Прочитавши попередню рецензію, не можна не погодитися з Олесею, дійсно ця книжка продовжує тенденцію видавництва Старого Лева привертати читачів сукупністю гарних обкладинок, імен та прізвищ авторів книжок, художнім оформленням серцевини книжок, майстерною мовою автора та вдалими перекладами співавторів книжок. Ця невеличка книжечка сяє наче перлина. Прочитавши її, пірнаєш з головою в прекрасний світ дитинства. Занурюючись в нього, стаєш хоча б на мить трохи кращим, відкинувши бруд років, який затьмарив твої мрії й сподівання. Ця книжка немов ковток прохолодної води в спекотний день. Вона неначе вітерець й прохолода, яких чекаєш в жаркий літній день. До цієї книжки хочеться повертатися. Гортати її та навіть просто тримати її в своїх руках. Формат та внутрішнє оформлення книги схоже зі збірками віршів від видавництва Старого Лева. І це не просто так. «Сорок джерел» – це проза в віршах плюс самі вірші. Проміжки між оповідками слугують для паузи та подальшого свого сприйняття тексту, який тільки-но був прочитаний.

Як тільки я побачила на сайті ,,Видавництва Старого Лева" серед новин, що готується до друку книжечка вірменського автора, неабияк зацікавилась. Проглянувши доступні перші декілька сторінок, не довго думаючи натиснула на опцію ,,Повідомити, коли з'явиться у продажі". Це -- автобіографічна збірка короткої прози та поезії ,,Сорок джерел" Бориса Еґіазаряна, українського художника вірменського походження. Він, митець за покликанням, не міг залишитися осторонь, коли вітчизна ступила на стежку війни, тому подався добровольцем на передову, коли вибухнув Карабаський конфлікт. Однак опісля фронту художник уже не зміг творити пензлем... Усе пережите та відболіле трансформувалося у слова, які лягли на папір оповіданнями та віршами... Переклад здійснив Анушаван Месропян. По-перше, мені дуже сподобався колір обкладинки -- це колір стиглого гранату. По-друге, авторські ілюстрації, виконані у стилі вірменської мініатюри. Що вже казати про сам текст... Читаючи, я одразу почала пригадувати заняття з вірменської культури та мови, які свого часу відвідувала при вірменській церкві у Львові. Згадилися розповіді корінної вірменки про рідний край, його історію, вірування та традиції, зокрема, про походження цієї мови і розвиток писемності. Назву збірці дав мальовничий водограй Сорок джерел, який викликав неабияке захоплення у малого хлопчика Еґіазаряна та його друзів. Вони вірили, що саме з нього п'ють воду чарівні крилаті коні Пегаси. Можливо,й від того ця джерельна вода набиралася цілющих властивостей, даруючи оздоровлення усім -- і місцевим жителям гірського селища Апаран, і кожному, хто, спраглий у душевній чи фізичній немочі, припаде до неї... Та згодом Сорок джерел було знищено, коли прокладалися труби з водогону; тож крилаті коні назавжди покинули той край, залишившись у дитячих спогадах Бориса...