У цій книзі багато цікавих ідей, особливо в тій частині, де описується океан, його дивні властивості - це оригінально і я такого точно більше в жодній книзі не зустрічала. Цікаві деякі психологічні моменти: коли в обмеженому просторі живе мала кількість людей - точно почнуться якісь копання в собі і непрості взаємини. Але роман видався мені все одно нудним. Дуже довгі описи, повтори експедицій, хай і дивовижних. Так, інтрига з жінкою тримає, але хочеться чогось більш гострого. Та й "філософські" питання для такого повільного, майже медитативного сюжету могли би бути глибшими. Я постійно чекала: ось зараз усе закрутиться, зараз почнеться цікаве. Але воно так і тяглося повільно, без особливого наростання напруги. На жаль, так я і не дочекалася справжньої зав'язки та розвитку сюжету. Якби за цими мотивами написати книжку-"римейк", але не пустопорожню, як часто зараз перезнімають фільми, а осмислену, глибоку, тільки трохи динамічнішу - то це було б вау! І фільм такий вийшов би крутяцьким, я гадаю. Я розумію, що твір написаний давно, що це класика і витоки фантастики, що на той час це сприймалося, ніби щось неймовірне, але сучасного читача вразити може хіба загальна ідея. Утім, я не пожалкувала, що ознайомилась із "Солярісом".

"Соляріс" польського письменника і класика наукової фантастики Станіслава Лема це щось дуже незвичайне, що не залишить вас байдужими і точно запам'ятається. Це книга яка заставляє замислитись, оцінити власне життя, поставити себе на місце героїв книги, глибоко їм співпереживати. Здавалось би, що це твір такій і не дуже динамічний, немає там ні воєн, битв, галактичних імперій, ні політичних інтриг, ні боротьби із космічними монстрами (хоча з іншої сторони саме про це і є дана книга!) Все фактично відбувається на невеликій орбітальній базі, що кружляє довкола величезної незбагненної планети - Соляріса. Саме ця планета і є тут персонажем, найбільшою інтригою, загадкою, вона створює усю напругу сюжету (її ви аж відчуваєте на собі), похмурість і загрозу. Цікавим є докладний опис географії та історії дослідження планети у який заглиблюється головний герой - комусь це може здатися нудним та затягнутим, але мене дуже захопило, зацікавило і стало справжньою подорожжю у небезпечну загадку. Але найбільше, що книга набирає форм психологічного триллера і все через боротьбу із потворами нашого життя, наших думок, прихованих бажань та підсвідомого. Книга про те наскільки наші бажання можуть бути справді небезпечними для нас самих. Одним словом - чудова книга! Неперевершена! Обов'язково її придбайте та прочитайте!

Ця книга не про завоювання нових світів чи планет, не про ейфорію від можливості вирватися з тенет планети Земля, влитися в незвідане безмежжя космосу, зробити спробу підкорити його. Вона – про трагедію людства. Людства, яке вважає себе найрозумнішими істотами у Всесвіті, поривається пізнати все, що досі не пізнане, забуваючи, що починати потрібно таки із себе самого. «Людина вирушила на зустріч з іншими світами, іншими цивілізаціями, не пізнавши до кінця закамарків глухих кутів, глибоких колодязів, міцно забарикадованих дверей власної душі» - основний меседж книги «Соляріс». Немає в ній, на жаль, відповіді, як знайти шлях до себе самого, як пізнати сповна свою сутність, але є потужне спонукання до дії. Роман «Соляріс» так рясно скроплений краплинками філософії, що чи не кожна цитата, епізод, вчинок героїв потребують додаткового, глибокого та вдумливого осмислення. І за що глибочезна вдячність Станіславу Лемові, так це за прозорість всіх висловлених філософських доктрин: завжди можна легко розтлумачити, на яку думку хотів наштовхнути письменник, якого погляду особисто він дотримується, що є суперечливим, а що – очевидним і беззаперечним. Мені не вдасться структурувати і якось дисциплінувати хаос у думках, спричинений прочитаним романом, тому відгук радше нагадуватиме потік свідомості, але так навіть краще. Можливо, хтось вхопиться за конкретну емоцію чи ідею і це стане більш вдалою мотивацією до прочитання книги, ніж я почала б гратися в інтригу з сюжетом: у віддаленому майбутньому лікар Кріс Кельвін вирушає на космічний дослідницький центр із метою з’ясувати, чим спричинені психологічні розлади членів екіпажу… Геть не заохочує до читання, еге ж? Хотілося б проспойлерити важливу сюжетну лінію Кріса та його коханої Харі, але не можу, це повинно вас вразити під час знайомства з романом, через сухий переказ всю трагічність їхніх стосунків не передаси. Все, що мені хочеться сказати про цей твір, так це цитувати, цитувати і безперервно його цитувати.