Напередодні Нового року самотньому чоловікові приносять лист з підписом: "Твоя Сойка". Вона все повторює: "Чи тямиш мене?". І сама ж відповідає: "О, я знаю, що ти тямиш мене! Мусиш тямити! Неможливо, щоб ти забув мене!". Чоловік подумки питає її: "Женщино, демоне! Чого тобі треба від мене? Чого ти завзялася мучити мене?" Вона ж просить: "А проте не сердься, навіть тепер не сердься, коли нас розлучили отсі три роки небачення". Сойка прислала сойчине крило: "Здається мені, що се летить до тебе половина моєї душі. А як одна половина залетить, то від твоєї душі буде залежати, чи прилетить і друга". То чому ж вона полетіла від нього? "Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене". Сойка каже своєму Массіно: "Ти приймав мої пестощі, всі вияви мойого розбурханого молодого чуття з пасивністю сибарита — нехай і так, що ніжно, вдячно, але не виходячи з-поза заборола свого супокою, свого егоїзму. І я відчула се". Та не стала вона щасливою, покинувши його. Стала вільна Сойка іграшкою в руках чоловіків. Тільки чоловік дочитав листа, у двері подзвонили. Чи не Сойка прилетіла? Чомусь ця коротка новела глибоко запала в душу. Мабуть, найдужче привабила своїм поетичним стилем. І шкода стає Массіно і Сойку, і хочеш не повторити їх помилок.