Про роман «Собор Паризької Богоматері» Віктора Гюго чули навіть ті, хто не читав цей твір. Можливо, ви бачили одну з його екранізацій, а може, дивились мюзикл, а потім наспівували пісні з нього. Так чи інакше, ця книга була і залишається справжньою подією. Написана півтора століття тому, вона не втрачає актуальності, а по всьому світу у неї продовжують з’являтись все нові і нові прихильники. Дуже важко ось так одразу сказати, про що цей роман. Якщо дивитись вузько, то він про сироту-циганку Есмеральду та трьох закоханих у неї чоловіків. Якщо ж подивитись ширше, то книга ця – про місто, епоху та їхній незмінний символ - Собор Паризької Богоматері, який ось уже кілька століть приваблює погляди та надихає. Ця величну старовинну будівлю деякі дослідники творчості Гюго навіть називають головним героєм книги, і особисто я з ними погоджуюсь, адже письменник присвятив собору стільки тексту, скільки не написав про жодного свого персонажа. «Собор Паризької Богоматері» - це та класика, яку обов’язкового варто читати.

Я не помилюсь, якщо назву роман Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері» одним із найвідоміших та найвизначніших творів не лише французькою, а й світової літератури загалом. Це епічний твір, який вивчають в школах та університетах, який екранізують та знов і знов ставлять на театральних сценах. В ньому йде мова про Париж шістнадцятого століття, зокрема про Собор Паризької Богоматері, який був і залишається символом французької столиці. Певним чином цю старовинну будівлю можна назвати головним героєм книги, адже саме йому Віктор Гюго приділяє найбільше уваги на сторінках твору. Крім того, центральним персонажем роману є вродлива юна циганка, сирота Есмеральда, яка, щоб заробити копійчину на прожиття, танцює на площі перед Собором. Саме тут її помічає горбун Квазимодо, дзвонар Нотр-Даму, а також ще двоє чоловіків, які не можуть встояти перед дикою красою молодої циганки. Дуже скоро в стінах Собору Паризької Богоматері розвернеться справжня драма… Це книга, читання якої потребує зусиль, але, гарантую, вона того варта.

"В закоулках одной из башен великого собора чья-то давно истлевшая рука начертала по-гречески слово «рок». Затем исчезло и само слово. Но из него родилась книга о цыганке, горбуне и священнике". Роман Віктора Гюго "Собор Паризької Богоматері" - це втілення цілої епохи. Це одвічне протистояння добра та зла, краси та потвортсва, вірності та зради. З перших сторінок твору читач переноситься в атмосферу Парижу. Архітектурні ансамблі та місцевий колорит описані настільки детально, що відчуваєш себе поміж героїв книги. Середньовічний Париж вирує своїм життям. Ось тут співає красуня циганка Есмеральда, несе караульну службу Феб де Шатопер, дзвонить у могутні дзвони величного собору горбань Квазімодо. У кожного з них своя історія, своя доля, різні характери, вдача, але всіх їх об'єднує величний Париж і монументальний собор. Роман Гюго викликає безліч емоцій: і гнів, і захоплення, і співчуття. Ця книга завжди була книгою про почуття. Про любов у всіх її проявах. Взаємну, нерозділену, жорстоку, піднесену, фатальну. Самовіддане кохання потворного дзвонаря до прекрасної циганки, кохання юного серця до самовдоволено нарциса-капітана, материнську любов та дочірні любов. А ще - про любов до Парижу - одухотворену та величну.