Найкраще в цій книжці - вона швидко закінчилась. Максимально не зайшла мені, хоч я люблю репортажі теплою любов'ю. Це дослідження австрійського журналіста про ромів: те як вони живуть, і як їх сприймає світ. Він описує, по суті, внутрішній устрій гетто - район Лунік IX у словацькому місті Кошице. Ґаус пише про те, що ізоляція цих ромів - результат багаторічної політики Словаччини. І що такі гетто аж ніяк не сприяють їхній інтеграції. У самому ж локальному ком'юніті свої правила, і навіть власна кастова система. Є, пише він, роми. Далі ті, кого в нас називають циганами - люди з асоціальною поведінкою. А найнижчі — собакоїди, така відокремлена група, яких звинувачують у тому, що їхні предки їли собак. Автор каже, що це дуже локальний поділ, стосується саме цього району Лунік. Але тим не менше, таке є. Всі одне одного заважають, відокремлюються і стороняться. А від усіх трьох груп сторониться решта країни. Книжка обіцяє незаангажований погляд на ромські спільноти, але я відчула якесь підігрування в один бік. Дискусія про те, чи роми НЕ МОЖУТЬ інтегровуватись в інші суспільства, бо їм не дають, чи ж вони НЕ ХОЧУТЬ, і як наслідок, живуть так, що їх відштовхують - це вічна дискусія, мені здається. Це не моя тема, і питання ромів мені здається таким, що провокує суперечки, винувачення в бік опонента буквально після обміну парою реплік. Тому я утримаюсь коментувати по суті. Книжка ж не сподобалась багато в чому через стиль написання, я ледь домучила. Думаю, це для тих, хто дуже цікавиться саме проблематикою ромів. Не для "широкого кола читачів", як колись писали на обкладинках.