Книга цікава, але від лінії кохання очікувалось набагато більшого. Великий об'єм, не виправданий змістом, на жаль

Було сумно, моментами аж до сліз. У післямові авторка розповіла, що деякі історії списала зі своїх рідних, які переживали часи Другої світової війни в Німеччині. А ця книга — це спосіб зрозуміти, як тоді жили німці, чому відбувалось переслідування євреїв і що таке колективна відповідальність. У центрі історії кохання між молодою німкенею Крістін та євреєм Ісааком. Коли їхні почуття тільки зародились, на заваді стала війна. Бути разом вони не могли, адже за стосунки з євреєм Крістін могли б заарештувати чи й вбити. А Ісааку взагалі загрожував концентраційний табір і смерть. Та попри все, вони хотіли бути разом. Тож це книга про силу кохання, яке долає всі перешкоди, навіть такі страшні як бомбардування, голод, Дахау. Вона трішки наївна та мʼяка, адже навряд чи б у реальному житті ця історія могла мати щасливий кінець. Багато разів, де героям щастило вижити, в житті закінчилися б негайною смертю. Авторка і сама про це каже в інтервʼю наприкінці книги. Та це не робить історію поганою, адже всім нам хочеться вірити в краще і сподіватися, що все буде добре. Я б поділила цю книгу на дві частини: життя німців під час Другої світової від початку до моменту, коли союзницькі війська почали перемагати і бомбардувати Німеччину; та життя Крістін у концентраційному таборі. Обидві частини вийшли доволі щемливі. Першу частину про виживання, голод, бомбардування, переховування в підвалах, сирени — читати було особливо важко. Адже це те, що зараз переживаємо ми. Водночас у мене були дивні відчуття, адже авторка описує як страждали німці, звичайні німці. Крістін наприкінці книги каже щось типу: «Вони не винні. Вони нічого не зробили. Це звичайні люди, які страждали так само». А їй відповідають: «Звідки ти знаєш, що хтось із них не продав свого сусіда-єврея?». Тут ідеться про колективну відповідальність: не всі німці були нацистами, не всі підтримували Гітлера та його політику, багато з них були змушені воювати звичайними солдатами, бо інакше б постраждали їхні сімʼї. Але виходить, що всі були винні, бо вони привели до влади Гітлера і нічого не зробили, коли він почав війну. Авторка і сама відчула на собі відповідальність за скоєне її народом. У школі її дразнили і називали нацисткою та вітались «Хайль Гітлер». Хоча вона — народилась і вирішила в Америці і є американкою в першому поколінні. Читаючи історію Крістін, мені було шкода дівчину і я співпережила їй та її родині. Хоча ловила себе на думці, що це якось неправильно, що якби це була книга про російську війну проти нас і хтось написав би, як важко під час війни жилося «звичайним» росіянам, то я б не хотіла це читати і точно не співпереживала б, адже винні вони таки всі. Це дебютна книга авторки, але вона дуже гарно написана. Книга вийшла на 500 сторінок і вона обʼємна і в плані сюжету, і в плані описів, через які авторці вдалось передати всі жахи, які переживали герої книжки, інколи це було дуже реалістично. Це художня книга, проте в неї вплетено багато реальних подій та чудово змальована атмосфера Німеччини часів Другої світової війни — продуктові талони, голод, страх бути спійманим та вбитим, зруйновані міста і села. Ще мені дуже сподобалась атмосфера в родині Крістін та її стосунки із батьками, сестрою, братом. Це було дуже тепло, по-домашньому. Кожен із них був готовий підтримати іншого, допомогти і врятувати цінною власного життя. Мене книга зачепила і справді інколи хотілось плакати від деяких описів. Та я рада, що книга має все ж таки щасливий фінал, бо так його не вистачає в реальному житті.

Я дуже рідко плачу над книгами, але над цією проридала всю ніч. Історія забороненого кохання молодої німкені і єврея, яке вижило в жахіттях Другої світової війни. Вижило попри все. Місцями тригерно, важко, але однозначно варте до прочитання. Дуже сильна історія. Неймовірна книга.