Якби не збіг обставин – випадкова розмова у одній спільноті, я би ніколи не прочитала цієї книги. Так багато зараз виходить книг українських письменників, що популярними (заслужено чи ні, переважно - заслужено) стають ті, про які більше говорять. А це, як я зрозуміла, книга авторки-початківця. Дуже часто ми проходимо мимо, бо прізвище незнайоме, я – так точно. І дуже шкода. Це історія дівчини, в якій тисячі читачок (читачів) знайдуть безліч того, що траплялося в їхньому житті, відгукнуться і її почуття й переживання. Марина працює, кохає і втрачає любов, робить помилки і втілює мрії. Але. Я почула пресловутий «голос Донбасу» - і то наш, український голос. Події відбуваються у найтрагічніший період нашої новітньої історії, що почався в 2014 році, на території, що зараз окупована ворогом. І відбувається те, що направду на голову не налазить: Піски – рідна, сонячна місцина, де пройшло дитинство героїні – таке мирне, сонячне, перетворюється у філію пекла, якась мара поселяється в душах знайомих і сусідів – ще вчора приязні тітоньки шаліють від ненависті, з якихось щілин лізуть типи, що мені найбільше нагадали відморозків 90-их. Але це лише фон, який допомагає зрозуміти, що коїться в душі героїні. Вона втрачає дім, роботу, чоловіка, поневіряється, навіть опиняється в РФ (далі не буду, бо спойлер). О, а який там головний герой з промовистим прізвищем! У ньому щось від Батлера – такий самодостатній, незворушний, таємничий. Мені не хочеться, аби хтось подумав, що в книзі є якийсь надмір пафосу (перечитала те, що сама написала), - це оповідь, насичена подіями, це історія кохання, зради, втрат, повернення. Довелося і спотикатися: щирість і правда авторки затіняються іноді браком художності, трапляються банальності, русизми, а деякі ситуації видалися надуманими. Ну і назва «Сині грози» мені з тою історією не асоціюється. Але, йой, най буде! Бо така та книжка щира, зболена, правдива, непричесана…

Знаю, як трансформувалось моє світосприйняття після революції гідності і по нині. Як мінялось моє особисте відношення до "братів". До власного "наріду тм". Досі живу серед тих людей, та дуже часто чую від близьких, та знайомих мені людей - о бандерівець, шо там ще не вмерла? Але є і приємне, таких стає все менше в моєму оточенні. Хтось як і я змінив свій світогляд. А хтось просто відскочив, бо став більш чітко висловлювати свою позицію. Тепер власне про книгу Сині Грози. Дякую автору, за натхнення, на подальшу боротьбу. Дякую за надію, що не все втрачено. Поборемо, і точно ми їх!

Книгу "Сині грози" мені подарували і це був один з найкращих подарунків цього року. Прочитала на одному диханні. Це одна з тих книг, які не забуваються і займають почесне місце на книжковій полиці. Олені Кудренко вдалося дуже влучно передати події на сході України. Її герої не просто поодинокі люди, вони уособлення різних прошарків населення та різних поглядів. Дуже хотілося б продовження історії, а ще більше хотілося б щасливого закінчення - і в книзі, і наяву. Сподіваюся незабаром побачимо нову книгу Олени, бо це талант однозначно!