ця історія кохання химерніша за алісу в країні див, кривавіша за alice: madness returns, трагічніша за ромео і джульєтту та яскравіша за атракціони в кирилівці після домашнього вина в ті часи коли все ще було добре . я не знаю чого мені хочеться більше: зжерти цю книгу чи принаймні одну з безлічі страв ніколя за рецептом ґуффе (той вугор з труби досі не дає мені спокою). і те і те ну дуже смачне. хтось більше любить книги за зміст, а я легко можу покохати за форму, якщо вона живе окремою сутністю, і то такою привабливою і строкатою . тут краса, сатира, кохання, сюрреалізм і драма зливаються в один барвистий потік, що кружляє тебе, аж поки не засмічується, міліє і зрештою пересихає . окрема подяка за це видання вавилонській бібліотеці, за дизайн - саші псу, за переклад - петру таращуку (це просто неймовірно) . якщо вам подобаються прохасько, андієвська, кафка, кортасар і просто щось дуже гарне, вам сподобається ця книга. вам сподобається.

Произведение французского писателя середины 20 века "Пена дней" это абсурдная, сюрреалистическая, наркоманская, загадочная история любви в которой есть все как по учебнику - романтика, чистая любовь, неожиданные повороты и грустный финал. С данным произведением я познакомился случайно - решил выбрать наугад писателя и прочитать что-нибудь из его творчества. "Пена дней" меня удивил. Это очень хороший роман который в начале захватывает своей нереальностью и фальшью, а после влюбляет в персонажей тем, что ставит их в очень сложные ситуации с которыми трудно но нужно бороться. Порадовали отсылки к поп культуре, особенно к Жан Поль-Сартру. Я люблю этого экзистенциального философа, поэтому улыбался от души с "Блевотины" и Жан Соль-Партра в данном произведении. Это было весьма забавно и любопытно. Колин - богатый парнишка со своим особняком. У него нет девушки сердца и он её хочет найти. Однажды, на вечеринке где он приметил другую девушку, к нему подходит Хлоя - знакомая знакомой знакомой. Он понял сразу - это его девушка. Их отношения разворачиваются быстро и стремительно, но далеко не так радужно как хотелось бы.

Спочатку я думала, що відкладу цю книжку до кращих часів, до відповідного настрою, або й зовсім полишу. Бо якось виявилася неготовою до такого фантасмагоричного, часом шокуючого абсурду. Але підсвідомо мене все одно тягло повернутися до "Шумовиння днів". Я прочитувала сторінку, знизувала плечима - і відкладала. Та якось таки прикипіла до книжки і далі вже читала запоєм. Віан дивує читача в кожному абзаці - це його улюблений прийом. Цим він трохи нагадує Роальда Дала, але Віан йде далі, його дивовижі ще більш вражають, вони ще більш парадоксальні. Ними смакуєш незалежно від того, про прекрасне пише автор, чи про огидне. Магічний реалізм Віана - це ще тісніше переплетення справжнього життя, його живої краси й потворності, і химерно-абсурдної вигадки. Але, звичайно, комусь може видатися його стиль надмірним і неприйнятним - це вже справа смаку. Мені, до речі, екранізація не сподобалася. Якось вона спростила багатий, насичений і різноманітний світ твору. Коли читала, в голові я все уявляла собі значно атмосферніше, не так буденно. Чудові деталі, такі як мишеня, піаноктейль, танок навскосяк, особлива манера героїв говорити - це все додає шарму до й так своєрідної оповіді. А який гумор - від сцени із зустріччю з Жаном Солем Партром я ледь під стіл не з'їхала від реготу. Це книжка, до якої точно захочеться повернутися, щоб відшукати нові сенси і знову відчути усі ці емоції.