Читаючи їх, я, щиро кажучи, починаю почуватися неповноцінною. Ну, серйозно. У книги чудові оцінки та ще більш шикарні рецензії. Усі пишуть, яка шикарна книга, які глибокі теми тут порушуються. Який сюжет! Я одразу почуваюся недостатньо "бомонд" для прочитання такої глибокої літератури. тому що мені було спочатку не зовсім зрозуміло, а коли все стало зрозумілим – досить нудно читати цю книгу. Початок, до речі, був досить привабливий. Спочатку я навіть сумнівалася: Штіллер, чи не Штіллер. Ну, всяке буває, є багато схожих людей. І історія у чоловіка складана. Коли всередині книги я визначилася з думкою, то далі стало вже не так цікаво читати. Я завжди гублюся в книзі та сюжеті, коли автор дає дуже багато докладних описів кожної дрібниці. І з одного боку, як це добре, це саме те, що називають ретельно прописаний світ, персонаж, сюжет. Але мене це, чесно кажучи вганяє в тугу, змушує читати місцями по діагоналі, потім розуміти, що щось я прогавила в сюжеті - повертатися, читати уважніше, кожну літеру, а потім знову відчувати почуття, що ні, не пропустила, просто не зрозуміло чи не зрозуміло... З особливої ​​якоїсь глибини. А його стосунки з кішкою остаточно мене засмутили. Однозначно не мій автор і не мій роман.

У книги досить спокійний темп і, на мою думку, на пізню осінь або зиму - саме те. Мій патерн по замовчуванню - втеча (коли страшно, соромно, дискомфортно і тд), тому книжка сподобалась, адже тут головний герой стикається з тою самою проблемою. Сподобалось як автор підібрав "акторський склад". Прокурор, Юліка, Сибіла і Захисник чудово збалансовують цю історію і допомагають головному персонажу розкритись сповна.