Мені особисто сподобалась ця книга, вона надихає і зцілює.

Я пишу ранкові сторінки 27 тижнів поспіль, стараюся ходити на творчі побачення і почала ліпити кераміку. Хоча я і не думала ніколи про глину, як хоббі. Пишу тут це, щоб поділитися, як методика книги впливає на життя і що інструменти, які вона дає, дієві. Не знаю, хто б добровільно писав по три сторінки щодня, якби це не допомагало?

Книга «Шлях митця» стала для мене не просто книгою про творчість. Я б сказала, що це книга про повернення до себе. Спочатку я думала, що вона більше підійде людям, які малюють, пишуть книги чи займаються мистецтвом професійно. Але вже з перших сторінок зрозуміла, що мова тут набагато глибша. Вона про те, як у дитинстві, через критику, страх чи сором, ми поступово забороняємо собі бути живими, мріяти, хотіти більшого і проявлятися. Особливо мене зачепила тема внутрішнього критика. Під час читання я почала помічати, скільки всередині мене фраз на кшталт: «у тебе не вийде», «вже пізно», «це несерйозно», «ти не така». І я зрозуміла, що багато років жила ніби не своїм життям, а життям, де головне було вижити, бути зручною і правильною. Ця книга дуже м’яко, але водночас чесно показує, як сильно ми самі себе обмежуємо. Для мене дуже важливими стали ранкові сторінки. Спочатку ця практика здалася дивною, але потім я побачила, як через них виходять страхи, образи, сумніви і навіть бажання, які я довго не дозволяла собі помічати. Також мене дуже зачепила ідея творчих побачень із собою. У якийсь момент я зрозуміла, що майже розучилася робити щось просто для задоволення, без користі і без почуття провини. Ця книга не дає чарівної таблетки і не обіцяє, що життя зміниться за тиждень. Але вона дуже надихає почати слухати себе. Після читання мені захотілося знову мріяти, дозволити собі хотіти більшого, думати про нове життя, про творчість, про свободу, про жіночність і про реалізацію. Ще