Просив би кого-небудь, щоб прислали з України, так, єй-богу, окроме вас не знаю нікого, пришліть, будьте ласкаві. Тілько сорочку, плахту і стрічок зо дві, а я вам за те намалюю яку зумію картину, звичайне нашу – або Марусю, або Сердешну Оксану (її вже дрюкують), або панну Сотниківну, як вона богобоязлива, сидя у вікна, орарь лагодить, намалюю, єй-богу, намалюю! З листа Т.Г.Шевченка до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, 19 лютого 1841р. Г.Ф.Квітка-Основ'яненко відомий своїм висловом: "Як говоримо, так і писати треба." І тому його твори такі живі з яскравою образною мовою. Але суть він цього не страждає. Тобто тут є краса і зовнішня, і внутрішня. Історія сільської дівчини Оксани є досить типовою для тих часів, коли суспільна мораль не дозволяла дошлюбних стосунків і та жінка, що порушила цей закон, мала жорстоко розплачуватися за це. Але в історії Квітки-Основ'яненка вражає не сама історія гріхопадіння невинної дівчини, а її реакція на це. Скільки гідності в ній! Вона не намагається виправдатися, але стійко зносить свою долю і намагається чинити вірно. Дійсно, це визначний твір. Твір про велику душевну силу, гідність і стійкість української дівчини. Дуже рекомендую!