Щиголь
Електронна книга | Код товару 10001049
Yakaboo 4.5/5 21 відгук
Автор
Донна Тартт
Видавництво
Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
Мова
Українська
Рік видання
2016
Рік першого видання
2013
Перекладач
Віктор Шовкун
ISBN
9786171212497
Тип
Електронна

Все про електронну книгу Щиголь

• Видано 45 мовами!

• Донна Тартт — лауреат Пулітцерівської премії.

• № 1 у списку 100 видатних книжок за версією The New York Times.

Отямившись після вибуху в музеї, тринадцятирічний Тео ще не розуміє, що там, під уламками, залишилися його матір і його дитинство. Пробираючись до виходу, повз каміння та тіла, він підбирає безцінну картину фламандського майстра, яку так любила його мати. Дивний старий, вмираючи, віддає йому свого персня та просить винести картину звідси...

Тео буде кидати із родини в родину, із Нью-Йорка до Амстердама, із глибин відчаю до ейфорії. Викрадений «Щиголь» стане його прокляттям та надією на порятунок...

Характеристики
Автор
Донна Тартт
Видавництво
Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
Мова
Українська
Рік видання
2016
Рік першого видання
2013
Перекладач
Віктор Шовкун
ISBN
9786171212497
Тип
Електронна
Рецензії
  •  
    Отзыв 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Фантастична книга. Не легка эмоційно але тримає тебе, як той ланцюжок щиглика на картині Фабріциуса.
    Це було справжнє задоволення до самого останнього рядочку!
  •  
    Отзыв 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Історія про американського підлітка Теодора Деккера,який стає свідком теракту та переживає втрату найближчої людини. Він залишається сам, розгублений, не знаючи що його чекає, куди йти та кому довіритись. Один перед цілим життям. Вкрадена з музею картина 17-го століття , що опинилася в його руках і таємниця, пов'язана нею, - все що у нього є . Це історія про пошук: пошук правильного шляху, відповідей на питання, пошук сенсу, пошук себе. Та про помилки, падіння, про те, що може статися з кожним. Складна, досить гнітюча книга, котра тисне на тебе з усіх фронтів, але від цього не стає менш прекрасною. Донна Тартт наповнила роман термінами, що стосуються різних видів мистецтва та ремесел, купою посилань на витвори живопису та літератури, що допомагає з головою поринути у світ цього твору та стати більш розвиненим у різних сферах.
    Автор показує життя героїв таким, яким воно є: не прикрашає, не ідеалізує, не шліфує та не пом'якшує його. Через таку деталізацію, іноді читати нестерпно важко, деякі сцени викликають почуття відрази, але в цьому і є особливість твору, адже:«Краса змінює суть».
    Зв'язок між Тео та картиною «Щиголь» Фабріціуса , певною мірою схожий на ідолопоклонство, довжиною в життя.
    Для мене найцікавішими були перші 500-550 сторінок, в яких ставиться ставка на психічний стан людини, та на випробування долі, потім я на деякий час почала втрачати інтерес, проте це не зіпсувало загального враження.
    ЧИТАТИ ОДНОЗНАЧНО!
Купити - Щиголь
Щиголь
 
Книга недоступна для купівлі
 
Інформація про автора
Донна Тартт
Донна Тартт

Донна Тартт народилася в невеликому містечку Грінвуд, розташованому в східній частині штату Міссісіпі. Як і більшість дітей, будучи п'яти років від роду, написала перший вірш. Талант дав про себе знати, коли Донна Тартт вступила в Університет Міссісіпі. Свідченням тому служить відгук викладача з письменницької майстерності, який одного разу сказав: «Мене звуть Уіллі Морріс, і я вважаю, що Ви - ген...

Детальніше

Рецензії Щиголь

4.5/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Отзыв 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Фантастична книга. Не легка эмоційно але тримає тебе, як той ланцюжок щиглика на картині Фабріциуса.
    Це було справжнє задоволення до самого останнього рядочку!
  •  
    Отзыв 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Історія про американського підлітка Теодора Деккера,який стає свідком теракту та переживає втрату найближчої людини. Він залишається сам, розгублений, не знаючи що його чекає, куди йти та кому довіритись. Один перед цілим життям. Вкрадена з музею картина 17-го століття , що опинилася в його руках і таємниця, пов'язана нею, - все що у нього є . Це історія про пошук: пошук правильного шляху, відповідей на питання, пошук сенсу, пошук себе. Та про помилки, падіння, про те, що може статися з кожним. Складна, досить гнітюча книга, котра тисне на тебе з усіх фронтів, але від цього не стає менш прекрасною. Донна Тартт наповнила роман термінами, що стосуються різних видів мистецтва та ремесел, купою посилань на витвори живопису та літератури, що допомагає з головою поринути у світ цього твору та стати більш розвиненим у різних сферах.
    Автор показує життя героїв таким, яким воно є: не прикрашає, не ідеалізує, не шліфує та не пом'якшує його. Через таку деталізацію, іноді читати нестерпно важко, деякі сцени викликають почуття відрази, але в цьому і є особливість твору, адже:«Краса змінює суть».
    Зв'язок між Тео та картиною «Щиголь» Фабріціуса , певною мірою схожий на ідолопоклонство, довжиною в життя.
    Для мене найцікавішими були перші 500-550 сторінок, в яких ставиться ставка на психічний стан людини, та на випробування долі, потім я на деякий час почала втрачати інтерес, проте це не зіпсувало загального враження.
    ЧИТАТИ ОДНОЗНАЧНО!
  •  
    Частинка мистецтва на твоїй книжковій полиці, з одним "АЛЕ", що розчаровує 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Довго не наважувалася починати читати "Щигля", тому що боялася, що ця книжка змусить не одну годину проплакати над нею під час і після читання. Однак, все ж таки я наважилася її взяти до рук та почати знайомство зі славнозвісним бестселлером, про який гомонів майже увесь світ.

    Роман із перших же сторінок закрутив мене у неймовірну атмосферу людських почуттів, доль, тонкого прекрасного мистецтва та надзвичайної, ненав'язливої інтелектуальності. Стиль викладу я можу порівняти з найтоншим золотим мереживом, що зачарував мене із першого речення. Я ніби прокинулась від глибокого сну й неймовірно чітко бачила навкруг себе все, що відбувалося в сюжеті твору до найменших дрібниць; відчувала легкий повів вітру, помічала разом із Тео зблиск фар машини в темряві на стіні, вловлювала найменших нахил голови та порух вій Піппи. Відчувала себе так, ніби авторка особисто взяла мене за руку та вирішила провести через весь твір, дозволяючи бачити її очима, однак не сумніватися в тому, що це саме моє сприйняття.

    Кожний персонаж твору надзвичайно справжній, привабливий у своїй простоті, яка дивним чином гармонійно переплітається зі складністю та неоднозначністю характерів. Авторці дуже вдало вдається прописувати найменші деталі так, щоб персонажі оживали в нашій уяві та ставали для нас близькими друзями. За них переживаєш, їх любиш, їм співчуваєш, за ними сумуєш.

    Оповідь велася надзвичайно рівно, вивірено, в злагодженій чудовій атмосфері, яка дозволяла поступово, сторінка за сторінкою, занурюватися в оповідь все глибше, ніби входячи у транс. І тут, яка прикрість! Після більшої частини чудового рівного надзвичайно цікавого сюжету нас виводить із трансу болючий ляпас зміни характеру оповіді. Ця неочікуваність, що вибивалася із загального настрою книги змусила мене засумніватися, чи не зіграли зі мною злого жарта? Чи не підставили в сюжет якийсь чужий, зайвий, або чорновий варіант розвитку подій? На жаль, не підставили. Останні двісті сторінок я ледь дочитала, постійно ставлячи питання "Для чого це? До чого це? Навіщо? А тонка невагома атмосфера повернеться? Чому із сюжетом та стилем сталася така прикрість?" Навіть красиві слова вкінці не витягнули загального настрою, який так добре зберігався десь перші 500 сторінок, і книгу я закрила, не відчуваючи зовсім нічого. Хоча ні, все ж таки дві емоції були: прикрість і розчарування.

    Я б воліла пам'ятати тільки перші 500 сторінок твору, що змусили мене закохатися у цей роман, а останні сторінки викинути зі своєї пам'яті, як прикру помилку.
    Чотири зірки тільки через повагу та згадки про ті чудові емоції, що мені подарувала авторка у більшій частині книги.
  •  
    Отзыв 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Чесно кажучи, не розділяю всіх захоплених відгуків та рекомендацій. Як на мене забагато шуму щодо досить посередньої книги. В деяких моментах книгу було відверто неприємно читати через надмір сцен з описом наркотичного чи алкогольного сп'яніння або натяків на нетрадиційні стосунки. Для мене ця книга мала дуже малу цінність, хоча звісно цікаві моменти/описи/ситуації також присутні.
  •  
    Переоцінена
    ⭐⭐⭐

    Американська письменниця Донна Тартт писала «Щигля» 10 років і зразу отримала за нього Пулітцерівську премію. А потім ще й потрапила до списку сотні найвпливовіших людей світу 2014 року за версією журналу «Time».

    Тринадцятирічний Теодор Декер приходить із мамою в музей, щоб подивитись на її улюблену картину — шедевр старого майстра Карела Фабріціуса «Щиголь», написаний у середині XVII століття. У той час там лунає терористичний вибух. Мама помирає, а життя хлопця іде шкерберть.

    «Щиголь» довгий, десь 1000 електронних сторінок. Але я стільки про нього чула, і скрізь натикалась на цю оригінальну обкладинку. Все-таки взялась читати.

    Так от. Що це взагалі було?

    Перші 50 сторінок тягнулись як вічність. Наступні 100 — так само. В принципі, вся книжка мені здалась тягомотною. Дочитала просто через її лаври. Якщо б текст скоротити на 50% — «Щиголь» тільки виграв би.

    Мені не сподобалось. Історія тоне в наркоті і стереотипах про Україну (люди всі мафіози, їдять із смітників і мріють втекти). Але образ цього Бориса з Києва такий недолугий, що я місцями сміялась, тому не знаю, чи це плюс, чи мінус.

    Одним словом, книжку треба пробувати. І якщо перші 100 сторінок вам не заходять - кидайте, правда. Це не ваше.

    Єдине, що сподобалось — фраза в кінці романа. «Хіба добро іноді не заходить у задні двері?»
  •  
    Таке життя
    Як на книгу із понад 800 сторінок, то читається швидко. Так, місцями описи занадто затягнути і хотілось трохи перелистати сторінок, але з другого боку, в тому і майстерність чи-то, може, особливість автора.
    Історія головного героя здалася мені дуже сумною, трохи надуманою, але місцями дуже правдоподібною. Правдоподібною, коли йшлося про поганий вплив на хлопця, що опинився невідомо-де без належного нагляду... Місцями було бридко читати про суцільну наркоту, спиртне, відходняк, крадіжки. Але з пісні слів не викинеш. Тому що так воно могло й бути.
    Але є інший план твору - мистецтво (картина, що дивом потрапила до Тео) і антикваріат та всі тонкощі його реставрації. Тому якщо Ви цікавитись таким, то точно знайдете щось цікаве для себе.
    Авторка порушує багато глобальних питань, таких як сирітство, відсутність нагляду, справедливості версус власних інтересів, проблем з наркотиками та нестримно залежності від них. Тому й не дивно, що роман так високо оцінило журі Пулітцерівської премії.
    А ще тут було багато загадок пострадянського простору, і України також, але здебільшого асоціації вони викликали негативні. На жаль.
  •  
    Стоит того чтобы прочитать.
    Мои ожидания на счет книги "Щегол" Донны Тартт были очень высокими. Столько о ней говорили и в основном много восторженных отзывов. Я первое время даже боялась браться за прочтение, но потом пересилили себя и все таки решила прочитать. С самых первых страниц история меня невероятно увлекла.
    События трагические, но невероятно завораживающие. Я читала с удовольствием, но постепенно мне становилось скучно. Местами просто хотелось отложить прочтение. Было противно и жалко героя.
    Казалось что должно же у него наконец-то все наладится, но...
    Немного однобокими показались герои. Крайне неожиданный финал, немного было странно и смешно.
    Книга хороша, но скорее всего не настолько как о ней говорили.)
    Если подступать к прочтению без особых ожиданий, то вполне должно понравиться.
    К прочтению однозначно могу рекомендовать. Все таки не зря вокруг столько шума.) Читать книгу стоит.

    "Когда тоскуешь по дому - просто взгляни на небо. Потому что, куда бы ты ни поехала, луна везде - одна и та же."(с)
  •  
    мммм... от чего все так тащатся...?
    Книга достаточно неплохая.... С первой же страницы все заливается красками и четко представляются главные персонажи, здания и все окружение в книге!
    В начале сюжетная линия не кажется сильно уж оригинальной... видели много фильмов о террористических актах, взрывах, и т.д, но далее рассказ становится интереснее, т.к. он идет от лица мальчика, который переживает все. Достаточно эмоционально, действительно сопереживаешь герою и переживаешь события его жизни вместе.

    В целом можно сказать, что дальнейшая судьба ребенка достаточно жизненная, поэтому понять и представить ее очень легко.

    Хотя в целом, как по мне, немного затянут сюжет... во второй половине книги становиться не интересно, но ты ее все равно дочитываешь, чтобы узнать все таки всю судьбу.
  •  
    Мистецтво - це вічність.
    Зацікавила лінія дружби між хлопцями. Борис надає підтримку Тео, не дає йому погрузнути у пучину власних страждань та цілковитого горя. Він впливає не найкращим чином на Тео, але чи є інший вихід? Якщо його мучають кошмари, а шрами від «тієї події» не загоюються. Дона Тарт також показує увесь трагізм дітей, які пережили подібні теракти та катастрофи загалом. Наскільки тонко описує їхній психологічний стан, а також пророкує їхнє майбутнє, за таких обставин.
    Іншою людиною, яка симпатизує Тео, являються Піпа. Дівчина так само пережила катастрофу, як і хлопець. Чи не закохується він у неї, тільки через спільну подію, яка відбулась у музеї, розділяючи її страждання? Можливо. Двоє із шрамами, нанесені долею. Проблематичні стосунки між персонажами, закручують нас у вирі суцільної драми. Але не можна не сказати, що за цим не цікаво спостерігати. Дона Тарт уміло керує словами, які вибудовують дуже гарну картинку подій та насичують реалістичністю. Великі відступи і точні описи додають атмосфери, та ніби переконують нас: «Це реальна історія!». Мені подобається такий стиль, відразу стає зрозумілим: автор покладається на якість. Не скажу що мене захопила ця історія з головою( у якомусь роді доволі монотонна),але вона мене переконала у своїй правдивості.
  •  
    Шлях
    Бути щасливим та відчувати тепло рідних. Ми настільки звикли до буденних, здавалося б речей, що рідко замислюємося про їх цінність. Теодор, якому тринадцять років навіть в найжахливішому кошмарному сні не міг собі уявити, що після відвідин музею втратить найріднішу людину - маму. Вибираючись з цього пекла, на яке перетворився музей після теракту він отримав у подарунок старовинну картину.
    Непримітний твір давнього художника завжди супроводжував Теодора, іноді допомагаючи, а іноді стаючи важкою ношею. Теодор поневіряється, шукаючи своє місце в житті, робить помилки та вчиться на них, знаходить своє місце під сонцем, довіряє людям та страждає від зради.
    Доволі об'ємний та складний твір. Важко сприймається текст, адже життя головного героя це не солодкий джем, а складна та щоденна боротьба за місце під сонцем. Боротьба самотнього одинака, який всьому завдячує лише собі, і нікому іншому. У книзі авторка багато уваги приділяє мистецтву, робить історичні екскурси, розповідає про його різновиди тощо.
  •  
    Пташка у житті самотнього хлопчика
    Пулітцерівська премія - це круто! Донна Тартт по праву здобула цю нагороду. Книга дійсно написана професіоналом. Яка структурованість тексту, які речення, який стиль! Справжні поціновувачі літератури це визнають. З іншого боку, виникає питання: про що ця книга? Тут мені відповісти важко. Книга про хлопчика, який нікому не потрібен, матір якого загинула під час вибуху в музеї, можна сказати, в нього на очах. Батькові начхати на сина, він живе з іншою жінкою, пиячить та кляне своє життя. У Тео знаходиться лише один справжній друг - емігрант з України Борис, який показує, що щастя є в наркотиках і горілці.
    Я би погодилася із тим, що в хлопчика все так погано, якби не декілька аргументів. Чим Теодорові не вгодив Гобі? Як на мене, це людина цілком порядна й адекватна. Чому Тео обирає шлях наркомана й дрібного злодія, хто його навчив цьому? Напевно, проблема в самому Тео, який наслідує шлях свого батька-невдахи. Я не вірю в те, що в пана Деккера буде світле майбутнє. Як би авторка не прагнула показати його позитивним персонажем, він мені таким не здається. Яку користь приносить Теодор світові? Й чому він страждає? Навколо нього - прекрасні люди, наречена, є непогана робота. Він же зациклюється на минулому, на образі матері та картині, яка тримає його в цьому небутті. На жаль, у реальному житті є багато прикладів подібних історій, коли люди, замість того, щоб розпочати нове життя, тримаються за примару в минулому й добивають себе алкоголем і наркотиками.
  •  
    Не дуже
    Ще одна книга Донни Тартт, яку мені дуже радили. І для загально розвитку мабуть її варто було б прочитати. Але, як і "Таємна історія", "Щиголь" надто переоцінений. Не вважаю цю книгу дуже крутою та передовою. Сюжет зав'язано навколо картини. І всю книгу головний герой намагається знайти відповідь на питання "що робити з нею далі?". Найбільше з усієї цієї вакханалії мені сподобалась сама картина, а от нарко-, алко- і т.д. було занадто багато. Всі інші події занадто незрозумілі. Постійні блукання хлопця між родичами та знайомими здаються щонайменш дивними. Навряд я відкрию ще хоч одну книжку цієї авторки. Проте, завдяки таким книгам ще більше цінуєш справжню літературу, літературу поза простором та часом, що є живильним ковтком художнього слова.
    І як традиція, кілька слів про обкладинку. Оформлення - це дійсно шедевр. Про текст книги, на жаль, цього сказати не можу.
    Якщо ви любите читати розтягнуті сюжети, ласкаво прошу. Але коли динаміка для вас основне, краще не починайте. В будь-якому разі вибір за вами.
  •  
    Цю книжку варто прочитати
    Книжка письменниці Донни Тарт «Щиголь» філософський роман, який викликає неймовірні емоції та змушує переживати...

    Оповідь йдеться від особи головного героя, 25-річного ТЕО, торговця антикваріатом, який здружився з російським хлопцем, наркоманом-авантюристом Борисом...

    А почалося все 12 років тому, коли звичайний американський хлопчик з Нью -Йорка втратив спочатку батька-алкоголіка, який їх з мамою залишив... а в один день, коли маму і Тео викликали до школи, вони потрапляють під дощ. Намагаючись його перечекати, мама вирішує піти разом з сином в музей у центрі міста і показати йому видатну картину Фабріціуса «Шиголь»...

    І треба ж так було статися, що саме у цей день в музеї відбувається вибух і мама Тео помирає, а Тео, практично несвідомо виніс з музею ту саму відому картину «Щиголь», і з того моменту його життя кардинально змінюється....

    Ця книга про «загрозливо, не повторювати, і на грані», про те, що діти без опіки батьків можуть стати не на ту стежку в житті, про втрату моральних та ціннісних орієнтирів і тд...

    Умовно книгу можна поділити на дві частини: перша, до вибуху в музеї і, друга, після вибуху. Мені дуже сподобалась перша частина книги, душевно емоційно... у другій частині як на мене, забагато наркотиків, алкоголю, крадіжок, байдужості і прожигання життя...

    Але це роман про важкого підлітка, який лишився самого найдорожчого в житті, родинного тепла і про вибір, який кожна людина робить для себе в житті...
  •  
    Маленький пленник
    Чтение книги я долго откладывала, но в итоге она стала одной из самых любимых. Это было мое первое знакомство с Донной Тартт и точно не последнее, теперь хочу прочитать "Тайную историю".

    Главный герой мальчик Тео, который живет с мамой в Нью-Йорке и жизнь которого непоправимо меняется за секунду, когда он с мамой случайно приходит в музей. Там происходит взрыв и мать Тео погибает, а сам он остается без любви и заботы, вынужденный искать понимания у чужих людей.

    Из музея мальчик, сам того не желая, крадет известную картину, "Щегла", на которой изображена маленькая птичка на цепи. И все, что проходит главный герой в течение десятилетия, он проходит с этой картиной. Она для него становится не только лучиком света, но и тяжелой ношей.

    Мне в книге понравилось все: и необычный сюжет, и язык Тартт с живописными яркими образами, и большое количество проблем, которые освещаются. У книги есть своя атмосфера.

    В 2019 году вышла экранизация и она мне не так сильно понравилась, зато книгу рекомендую всем. Точно буду ее перечитывать и еще буду ждать перевода на украинский "Маленького друга".
  •  
    Браво, Донна Тартт
    Нью-Йорк. Тео Декер втрачає свою маму, а разом і всю безтурботність свого дитинства під час вибуху у художньому музеї. Хлопчикові на той час було лише 13, і авторка проведе нас кількома десятиліттями його життя у своєму романі "Щиголь".

    Старенький дідусь, якого наш головний герой зустрів кількома хвилинами перед самим вибухом, зараз просить його забрати із собою картину нідерландського художника Карела Фабриціуса "Щиголь" та віддає Тео свій перстень із вказівками, куди звернутися з ним.

    Спочатку хлопчика забирає до себе родина однокласника, а згодом, залежний від азартних ігор батько разом з Тео їде жити у Лас-Вегас. Українець Борис стає для хлопця справжнім другом та підтримкою. Перше кохання, вживання наркотиків та алкоголю, все це супроводжується ще й наслідками у вигляді спогадів того фатального вибуху, який позбавив життя такої кількості людей.

    Книга досить об'ємна, але, зізнаюся чесно, мені хотілося ще. Я настільки перейнялася долею Тео Декера, та всім, через що йому довелося пройти...Браво, Донна Тартт.
  •  
    Перечитывать не буду
    В целом книга мне понравилась, но...
    В начале повествования главный герой - Тео отправляется в музей вместе со своей матерью. У него проблемы в школе, его отстранили от занятий и мать вынуждена отпроситься с работы, чтобы уладить это. У них было время в запасе, поэтому они отправляются в музей.
    Там происходит взрыв (террористический акт) и многие прогибают, в т.ч. и мать Тео. Сам он очнулся в зале музея и один из посетителей, умирая, вручил ему свой перстень и картину и рассказал, где живут его родственники. Завязка такова. Это было очень энергично, интересно.
    Но потом начинаются душевные терзания главного героя, которые растянуты на 800 с лишним страниц. От подростка до взрослого мужчины. Мы следим за героем на протяжении всей его жизни. И в основном нам показаны только депрессивные рассуждения, бред наркомана и т.п.
    Это читать было местами интересно, местами поучительно, местами занудно.
    На мой вкус, книга была бы очень хороша, если бы была, как минимум, в полтора раза короче. Но, считаю, что прочитать ее стоит.
  •  
    Життя і обставини
    Читала електронну книгу в телефоні. Вдома читаю якусь іншу книгу, а електронна - для очікування, для поїздок. Не поспішаю, коли прочитаю, тоді й добре. Та "Щиголь" не відпускав, хотілося читати ще і ще.
    Здавалося б, якщо переповісти сюжет, нічого особливого. Та щось у книзі є таке, що чіпляє.
    Хлопець Теодор Беккер випадково опиняється з мамою в музеї під час вибуху. Мама гине. Тео опиняється поряд з чоловіком при смерті Велті, який розповідає де він живе. Велті просить забрати всесвітньо відому картину "Щиголь", певно, щоб урятувати шедевр.
    Життя Тео зруйноване. Він тимчасово живе в друга, дідусь не забирає внука жити до себе. Тео відвідує домівку Велті, і знайомиться з Гобі. Він навчить його реставрації антикваріату.
    Тоді життя закине Тео в Лас-Вегас до батька. І знову повернення в Нью-Йорк.
    Щодо картини, то вона супроводжуватися головного героя все життя. Тео був ніби у трансі після смерті матері і залишив картину у себе.
    Хороший хлопчик стає злочинцем, підсідає на наркотики. Та я співпереживала головному героєві, було страшенно цікаво як же все вирішиться.
    Просто життя одного хлопця, яке змінилося кардинально завдяки обставинам. То він позитивний чи негативний герой? Про це дізнаєтесь в кінці книги.
    Відтепер Донна Тартт - одна з моїх найулюбленіших письменниць.
  •  
    Улюблена книга!
    Теодор живе разом з мамою, вона розважлива жінка, їх життя розмірене та спокійне. Одного дня вони з мамою ідуть до музею і там лунає вибух, мама в одній залі Тео в іншій. Коли хлопчик приходить до тями бачить поруч чоловіка, який знаходиться присмертні, він спонукає хлопця забрати картину Карела Фабріціуса "Щиголь", яка якимось дивом залишилась неушкодженою та дає йому перстень і каже куди він може прийти якщо щось знадобиться.
    Після цього починаються мандрівки Тео по всьому світу. Спочатку він живе у його однокласника, вони опікуються ним і Тео там подобається, він навіть починає звикати, але з'являється рідний батько залежний від азартних ігор та алкоголю.
    Ця книга настільки занурює вас в сюжет, що ти так переймаєшся долею головного героя. Читаючи я інколи плакала, сміялася, жалила та злилася на вчинки хлопця. Це нереально крута книга, якщо так сталося, що ви ще з нею не ознайомились, я дуже раджу скоріше надолужувати.
    Сюжет розмірений, але гостроцікавий. Ця книга одна з тих яку я буду перечитувати.
  •  
    Слишком затянуто, но весьма интересно
    Книга достаточно интересная, но очень объемная. Несмотря на то, что Донна Тарт владеет приятным литературным слогом, все-таки я отметила немало растянутых описаний, некоторые главы я бы и вовсе пропустила, так как иногда создавалось впечатление, что текст написан просто для общего количества. Несмотря на то, что в этой книге, как в солянке намешано очень многое, местами читать было скучно, но при этом я не жалею, что прочитала эту книгу, так как еще некоторое время после прочтения я снова мысленно возвращалась к героям. Их трудно забыть и отпустить, но я думаю, что, если бы книга была написана в меньшем объеме, она бы только выиграла.
    Основной темой этой книги является жизнь и взросление тринадцатилетнего мальчика, который пережил теракт и потерял в нем свою маму. С того рокового дня его жизнь меняется. К тому же он невольно вынес картину с изображением щегла, которая в будущем принесет ему немало новых открытий. Мы вместе с героем проходим его путь к взрослению. Тео сложно назвать послушным или правильным подростком. На него влияет груз пережитых дней, рано оборванное детство, а также его компания. Несмотря на это в жизни Тео есть и светлые дни, люди, к которым он тянется и которые заставляют его поверить в добро и любовь. Для меня эта книга стала интересным открытием. Пока я её читала, я как будто перенеслась в мир этого мальчика, и его мир далеко не всегда был мне приятен. Но здесь есть над чем задуматься.
  •  
    лодка без паруса на волнах бурного океана
    Я имела высокие ожидания относительно данной книги, они оправдались лишь частично.
    Скелет сюжета, пожалуй, не тривиальный и цепляющий: мальчик, потеряв маму после теракта в музее, выносит оттуда шедевр искусства и теряет "свою путеводную звезду".
    Меня отталкивали эпизоды с наркотиками и алкоголем, каким то скитанием, топтанием на месте, слишком много надменности в размышлениях Тео - подростка, который по настоящему так и не вырос. Наверное, именем так выглядит угрюмое мировоззрение мальчика, который был несправедливо лишен своей жизни, будто лодка без паруса на волнах бурного океана. Возможно, именно это настроение скитальца, оставленного на произвол судьбы без его звезды, и пытался передать автор
    Что приятно поразило, это образы персонажей, несмотря на довольно пренебрежительное и равнодушное отношение к миру вокруг (будем откровенны, мир напросился на эту взаимность), не потеряли умение любить и ценить прекрасное. Искусство для них - отдушина. Они бережно и ласково относятся к картине как к хрупкому живому существу.
    Книгу могу рекомендовать поклонникам реализма для ознакомления с современной литературой, недавно она была включена в перечень книг современной литературы, которым суждено превратиться в классику.
  •  
    Мистецтво - вічне...
    "Щиголь"Донни Тартт - надзвичайно сильний роман, який отримав Пулітцерівську премію. Головний герой книги - Теодор Декер, життя якого тісно переплітається з картиною Карела Фабриціуса " Щиглик". Хлопець приходить до тями в музеї після вибуху, де помираючий старий наказує йому винести картину та перстень. Мама Тео гине у музеї, а батько вже давно їх покинув і не переймається долею сина. 13-річний хлопець лишається сам один, а соціальним службам називає родину свого колишнього друга Енді Барбура. Сім'я Барбурів - багата. Вони мають своїх чотирьох дітей і зовсім не в захваті від появи Тео, хоч хороші манери не дозволяють їм сказати це прямо. Дідусь Тео, також не хоче його забрати.
    Тео відносить перстень до Гобі, як йому і наказав Велті Блеквелл (старий із музею). Гобі реставрує антикварні меблі та був партнером Велті. Вони разом тримали крамницю антикварних товарів. Тут Тео і зустрічає Піппу, племінницю Велті, рудоволосу дівчину, яка так сподобалася йому в музеї.
    Піппу і Тео об'єднує вибух у музеї, та вони по-різному переживають своє горе.
    Тео і далі продовжує жити в Нью-Йорку, пов'язує своє життя з мистецтвом, антикварітом, та другом Велті - Гобі, трохи закохується в Кітсі (з сім'ї Барбурів, в якій він жив). Топить горе в наркотиках та алкоголі.
    Піппа ж не хоче повертатися до Нью-Йорка, де все їй нагадує про трагедію.
    Її горе набагато глибше, вона втратила не тільки дядька Велті, який був для неї замість батька і матері, але й свій дар, здатність грати. Вона перенесла безліч операцій, кульгає, втратила дрібну моторику рук, і навіть не виросла після дня вибуху бодай на сантиметр. Дівчина не може змиритися з втратою, з тим, що не зможе більше грати.
    Вони обоє не можуть перебувати в місцях великих скупчень людей. Тео бореться з цим страхом за допомогою наркотиків, а Піппа уникає таких місць.
    Вони закохані одне в одного, та Піппа вважає, що їм не варто бути разом через спільну трагедію, вразливість і ті самі слабкості.

    Щиглик на картині прив'язаний кільцем за ніжку, він не вільний летіти куди захоче. Так само і Тео прив'язаний до картини. Він хоче повернути її до музею, але не може наважиться, бо картина єдине, що в нього залишилося, що тримає його на світі. Життя Тео після смерті матері ніби зупинилося, він байдужий до всього, не може в не хоче рухатись далі.
    В Лас-Вегасі, де Тео згодом живе з батьком та його подружкою Ксандрою, хлопець знайомиться з Борисом. Ще одним хлопцем, який багато чого зазнав в житті. Борис має українське та польське коріння. Він жив на різних континентах, знає багато мов. Борис стає єдиним другом Тео, єдиною розрадою в пустельному житті. Крім того, Борис підсаджує Тео на випивку та наркотики, вчить його красти. Батьки Бориса та Тео зовсім не переймаються їх долею і навіть не хвилюються про те, чи мають вони, що їсти.
    Життя Тео знову перевертається з ніг на голову. Виявляється, що батько забрав його тільки заради грошей, які Тео залишила мама.
    І коли стає відомо, що Тео може використати ці гроші тільки на навчання. Батько у розпачі тікає від людей, яким він заборгував велику суму грошей і по дорозі гине в автомобільній аварії.

    Тео, не бажаючи потрапити до соціальних служб, тікає від Ксандри з її собакою.
    Він повертається до Нью-Йорка, живе в Гобі, а пізніше стає його бізнес-партнером. Тео продав багато зроблених Гобі меблів, видаючи їх за оригінали.
    І знову світ Тео перевертається: один чоловік не тільки дізнається про його шахрайство з меблями, а й про те, що картина у нього;
    Кітсі Барбур, наречена Тео, зраджує йому з його шкільним ворогом;
    На горизонті знову з'являється Борис і виявляється, що картина, яку Тео 8 років зберігав у сховищі, була зовсім не там, а в Бориса, який поцупив її ще в Лас-Вегасі.
    Картину викрали і Тео з Борисом вирушають до Амстердаму на її пошуки.

    Після повернення картини до музею, Тео ніби звільняється з кільця на ніжці: розповідає про все Гобі, скуповує підроблені меблі, які він продав, починає бачити життя в кольорі.

    Книга цікава ще й тим, що в ній не має чіткого поділу на добрих і злих, на біле і чорне, бо ж кожен має свій темний бік, а життя складається з безлічі відтінків сірого...

    Головним героєм роману є навіть не Тео Декер, а сама картина Фабриціуса " Щиголь", бо людське життя швидкоплинне, а мистецтво - вічне...
 
Характеристики Щиголь
Автор
Донна Тартт
Видавництво
Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
Мова
Українська
Рік видання
2016
Рік першого видання
2013
Перекладач
Віктор Шовкун
ISBN
9786171212497
Тип
Електронна
Література країн світу
Література США і Канади
Література за періодами
Сучасна література
 

Про автора Щиголь