Саудаде

"У португальців і бразильців є слово, яким вони називають суміш ностальгії і меланхолії, туги і смутку на межі з розпачем. Цей душевний стан, однак, вважається чимось позитивним, прекрасним, як нещаслива й невзаємна любов, що ранить душу, але й очищає думки. Вона називають це саудаде..."
•
Особисто мені ці оповідання нагадують велику оливку з кісточкою, про яку теж розповідається в книжці.
Береш ту оливку і не з'їдаєш її зразу, бо це неможливо, а поволі поступово жуєш шматочок за шматочком, насолоджуючись вишуканістю і витонченістю смаку.
•
Усі оповідання на дуже різні теми, напевно єдине, що їх пов'язує – це стиль написання автора.
Тут можна багато також дізнатися про його хобі, вподобання, характер, бо історії в основному автобіографічні.
В дечому елементи перегукуються з "Твій погляд, Чіо-Чіо-Сан".
•
Трохи про філософію і письменництво.
Трохи про річки і рибалку.
Трохи про географію і історію.
Трохи про міста і села.
Трохи про балет і оперу.
Про Україну, Румунію, Угорщину, Бразилію Португалію...
А загалом про життя, яке воно є.
•
Оповідання є таким жанром де одночасно кожен може знайти щось своє і так ніби хочеться щоб в деяких історій був більш об'ємний сюжет.
•
Я не палкий фанат оповідань, але ці – одні з небагатьох, які дійсно вартісні і сподобались, зняла бал, бо не всі зайшли

Творчість Любки для мене доволі неоднозначна. Моментами захоплює та приваблює, а буває викликає відразу вперемішку з цікавістю. Як, наприклад, з його романом «Мур». Однак, так як зараз мова йде про «Саудаде», розкажу вам про свої враження від неї. Саудаде – слово незвичне і незнайоме, однак думки одразу викликає затишні. Це той незвичний стан, який можна лише відчути, але не пояснити. І зрозуміти, про що йдеться мова, ви зможете лише прочитавши книгу автора, який без зайвих пояснень цілком і повністю вас у той стан занурить.
Коли хочеться внутрішнього тепла і комфорту, відчуженості від зовнішнього світу й заглиблення у свій, внутрішній, – спробуйте усамітнитись з цією книгою. До речі, можливо, саме після її прочитання ви віднайдете ту саму любов до світу зовнішнього. Наприклад, захочете пуститися в мандри Балканами, хоч раніше про цей край нічого не чули, чи відчуєте бажання відвідати оперу, навіть якщо ніколи нею не цікавились, а ще неодмінно послухаєте симфонії Бейли Бартока.
Кожен текст, як камертон, налаштовує на потрібну тональність, позбавляє фальшу та змушує рефлексувати. Однак, не розраховуйте на відпочинкове чтиво, тут вам доведеться і помислити, і подискутувати, і покопатися в собі. Думаю, особливо сподобається тим, хто любить шукати підтексти й алюзії, занурюватися в глибинні тексти й уявляти. Ще в процесі читання можна насолоджуватися мовою автора. Цікаво також спостерігати за його письменницькою майстерністю й використанням мови. А пише він відверто, красиво, натхненно, так, що читач ненароком може розчинитися в тексті. Але читати його треба дозовано, аби не перенасититися й не загубити цінні думки. Якісне читання завжди важливіше й корисніше, ніж кількісне. Тому не жалкуйте часу, щоб «переварити», подумати, зрозуміти (хоча б спробуйте), ще раз подумати і закарбувати. Подібні книги зазвичай несуть більше сенсового навантаження, ніж може здатися на перший погляд.
Його історії мені багато в чому резонують, змушують рефлексувати, подобається його робота з мовою. Однак, зізнаюся чесно, декілька есеїв мені не надто сподобалися чи радше не відгукнулися, і не тому, що не цікаві, а тому, що не стосувалися мого кола інтересів і я мало що звідти для себе могла виокремити. Але всі ми люди, і це нормально – мати різні вподобання й захоплення. Комусь ті тексти неодмінно стали в нагоді. У цілому, книга справила враження затишне й глибинне. А автору дякую за можливість через його відчуття цього світу трішки збагатити свій, внутрішній.