Стефан Грабинський (1887—1936) — відомий свого часу львівський письменник, який писав польською мовою, хоча походив з україн­ської роди­ни. Життя його було коротке і повне смутку. Завше в чорному вбранні, з блі­дим, аж прозорим обличчям, з якого були наче виссані всі барви, він, здавалося, дивився своїми голубими очима з якогось іншого світу: сухоти, ця фатальна хвороба для європейських письменників початку століття, не обминула і Стефана. Звичайно, цей факт наклав свій відбиток на все, що він написав, — моторошні твори письменника впливають на читача передусім своїм настроєм, недарма його називали «польським По» та «польським Лавкрафтом».

Творчість Стефана Грабинського дуже влучно схарактеризував поль­ський дослідник Артур Гутнікевич: «Будучи представником глибокої про­вінції, він створив особливий вид фантастики — «галичанський», а тому залишався чужим для літераторів із-поза Галичини». Однак на початку ХХІ сторіччя читачі знову зацікавилися творами С. Грабинського.

До цієї книжки вибраного увійшли оповідання зі збірок «Демон руху» (1919), «Шалений подорожній» (1920), «Несамовита оповідь» (1922), «Книга вогню» (1922) та повість «Саламандра».