Книгу взяв на замітку після того, як дізнався, що про неї схвально відгукувався мій улюблений письменник — Брендон Сандерсон, кажучи, що Гарт Нікс круто використовує магію в цьому циклі. Ну що ж, він не обдурив — сама магія і механізм її застосування досить захоплюючі, але ось про саму книгу того ж самого я сказати не можу. На жаль. Автору вдалося передати похмуру атмосферу, хоча і цей момент часом «збивався». Магія теж вдалася, як і ідея поділу світу на «стародавній» з магією і королями, і «наш» — з автоматами, машинами, електрикою та іншими штучками. Сам сюжет не вражає оригінальністю, хоча, якби його автор зумів обіграти, він міг би бути на досить високому рівні. Але цього не сталося. Проте, сюжет — не головний провал автора. Не головним провалом виявився і досить схематично змальований світ, який при належному старанні міг би заграти привабливими фарбами. Що розчарувало найбільше, так це персонажі. Про жодну глибину їхніх образів не може бути й мови! Вони дуже схематично описані, у них немає «душі», я їм не вірю, як і їхнім мотивам. А любовна лінія вийшла взагалі... незрозумілою? прісною? надуманою? Навіть не знаю, як описати. Хоча саму наявність любовної лінії все ж віднесу до плюсів, хоч і дуууже дрібних. Але ж і тут автор міг би обіграти все набагато краще, просто додавши трохи глибини персонажам і посиливши їх взаємодію. В цілому роман нагадує скоріше чернетку, вервечку пов'язаних між собою начерків, ніж закінчену роботу.