Власне, у романі я побачила любов головної героїні до Львова. А от щодо її почуттів до інших чоловіків - не так яскраво написано. Припускаю, що хворого на сухоти вчителя вона кохала, але чому авторки не додали перцю, чому не описали жодної еротичної сцени, банально можна було з трепетом описати поцілунок чи доторк. А то вийшло, що коханий хворіє. Магда шукає грошей. Він помирає. І дуже скоро вона вже з радянським офіцером. Де емоції? Де інтриги? Хоча стиль оповіді та майстерність авторок на високому рівні, і книга нібито цікава. Але ось цієї емоційної родзинки та розриву в ній нема.

Роман - лауреат Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова - 2015" (друга премія). Романтична історія симпатичної львів'янки в буремному ХХ сторіччі зрештою виявляється багатоплановим романом про сакральну долю міста і країни. Магда Свідзінська, головна героїня твору, ніжна і пристрасна та водночас активна, вольова, а подекуди і хитра жінка, яка вміє відстоювати свої принципи попри все. Цікаві й неординарні люди, з якими зводить її доля. Заплутані й неоднозначні їхні стосунки. Яскраві сценки довоєнного життя, пронизливі картини фатальних сорокових років. Варті похвали і прекрасні описи Львова, який персоніфікується й стає містичною силою в долях персонажів. Дивуєшся, коли дізнаєшся, що авторки - не львів'янки, їхня любов до цього міста варта особливої похвали. Львів змальований на сторінках цієї книги як вічне сакральне місто, що дає своїм мешканцям силу та наснагу виживати в найтрагічніших ситуаціях, що для нас сьогодні є особливо актуальним. Рекомендую "Роман з містом".

На перший погляд, це українські "Віднесені вітром". Спочатку драматичне кохання й веселі пригоди небідної львівської сім'ї наприкінці 30-х років. Потім жах війни, репресій та окупації. Головна героїня, досить егоїстична й здатна виживати будь-що. Але крім людей, в романі є ще один помітний персонаж – Львів. І автори, і герої закохані в нього. Він не може бути віднесений вітром, і львів'яни – також. Вони мають повертатися до рідного міста навіть через три покоління, це ніби українська "земля обітована". Отже, виходить щось на зразок полеміки з романом Мітчел. Книга читається напрочуд легко (як і все у цих авторів). Після неї дуже хочеться до Львова.