Це моє перше знайомство з автором В. Скоттом, і воно залишило приємні враження. Роман мені дуже сподобався, я сміялася, переживала, сумувала, дивувалась у моменті читання. Найбільше переживала за Ревеку, несправедливе ставлення до гарної, доброї та розумної дівчини. Була рада, що все скінчилося в неї добре. Читаючи про Вамбу і самітника ченця, я постійно сміялася. Звичайно ж, за Айвенго переживала всією душею. Раніше я не читала книги про лицарів і ту епоху, але давно хотіла, тільки не знала, з якої почати. Рада, що почала саме з цієї. Це безперечно не остання книга даного автора, обов'язково до нього повернуся.

Коли минулої зими я починала читати романи Вальтера Скотта, я навіть не очікувала наскільки вони вплинуть на мої почуття і загострять мою уяву. А тим часом читання історичних романів Вальтера Скотта надало мені мужності і вселило надію на очікування чогось доброго в страшні новорічні та передноворічні дні. Робін Гуд... Мені зовсім не подобаються розбонійки, як і в усякої нормальної людини - вони викликають у мені жах. Однак читати про розбійників у художній літературі захопливо, особливо про легендарного Робіна Гуда. Читач захоплюється його подвигами. Робін - друг бідняків, захисник вдів і сиріт, а ще шляхетний розбійник. Частину награбованого Робін віддає біднякам, все-одно залишається поза законом. Народ молиться за нього, а пограбовані ним багатії бажають йому поразки. А що ж сам Робін? Чи такий він шляхетний серцем, як і походженням? Чи такі благочестиві його діяння, як про це пишуть перекази? Не нам про це судити, а сучасникам. Тим часом Україна має свого Робіна Гуда, хоч не такого шляхетного, а все-таки друга простого народу. У літературі його знають, як Гаркуша.