Навіть не знаю як описати свої враження. Поки ще не склала докупи. Перша частина мені сподобалась. Чекала на другу. Та трохи розчарувалась. Звісно, імпонує переклад Наталії Іваничук - як завжди досконало мелодійний. Але сама книга - не те, щоб не сподобалась, але й такого присмаку, як попередня не залишила. Можливо, вона мені дисонує з відповідним настроєм, тому сприймається трішки інакше. Багато повторень з попередньої частини. Так що, якщо навіть її не читали, тут все згадується. Дуже подробно описується практично кожна дія. Прощання, переселення, вечеря, перша ніч... Якось занадто затягнуто і трохи зайвого. Довгі розмови, тягучі монологи, постійні думки про жінок (ну я розумію, 18-річний хлопець, та все ж...), спогади про минуле, а ще дивні сни і музичні терміни (більше для фахівців), а також абсолютно незрозумілі (і не виправдані) методи навчання музики знаменитою вчителькою. Минуло кілька місяців після подій попередньої книги. Аксель Віндінґ живе сам, без батька і сестри. Утримувати житло, залишене у спадок попереднім вчителем, задорого. Тому він знаходить ідеальний варіант - поселяється у будинку колишньої дівчини, у її кімнаті. Так трапилось, що за невеликий проміжок часу він втратив і матір, і кохану. Підсвідомо, намагаючись заповнити ці пустки, знаходить людину, яка заміняє одразу двох дорогих людей. Ми стаємо свідками його юнацького "метання", невизначеності та мрійливості. Він покинув школу і недбало займався музикою. Проте, вчителька все ж назначає дебют на червень. Чи зможе він подолати свої проблеми та вдало дебютувати?

Чим цікаві книжки Бйорнстада, що їхній сюжет невимовно бісить і водночас захоплює. Якщо перша книжка була присвячена оповіді сімейної історії Акселя, його дружбі і закоханностям (і невпорядкованим статевим актам – як на те пішло), то друга – цілковите затишшя у порівнянні. Батько Акселя і його сестра узагалі не фігурують у тексті. Правда із самого початку роману мене починають злити вчинки Акселя. Секс із Ребеккою, яка має нареченого, переїзд до матері Ані й секс із нею. Тобто далі (а це й справді дуже далеко!), мова заходить про те, що Аксель закохався у Маріанне. Їй 35, і хоч у тексті її неодноразово названо літньою жіночкою, я розумію, що вона ще вправі на повноцінне кохання і у неї можуть закохуватися. Проте той факт, що це мати Ані, у яку буцімто Аксель був закоханий, не дозволяє мені так вільно дивитися на ці речі, і я сприймаю їхні статеві зносини (а спочатку про почуття аж ніяк не йшлося), виключно як збочення. Інколи здавалося, що автор мимоволі згадує, що він піаніст, а, отже, має писати про те, що знає, тобто про фортепіанні вправляння. Тобто хоч книжка і заявлена як про музиканта, музика у ній відійшла на задні ряди. Коли Маріанне намагається покінчити життя самогубством, закрадається тривога, і текст читається уже зовсім інакше. Що цікаво, мої перестороги повністю збігаються з пересторогами Акселя. Тобто тоді, коли я починаю хвилюватися, що він її залишив удома саму, і вона може знову спробувати покінчити життя самогубством, він теж раптово починає переживати, кидає концерт і повертається додому. Але всі події з попередньої книжки нашаровуються, і ти мимоволі розумієш, що ідилію уже не досягнути, що Аксель зазнає невдачі. Автор дуже майстерно описує дебют Акселя, і коли вже думаєш, що помилився, що все насправді може бути добре, Аксель раптом грає на дебюті свій твір. Ти не розумієш, що відбувається, але передчуваєш щось лихе – не тому, що цей музичний твір поганий, про нього у такому сенсі не згадувалося, просто до кінця книжки залишається сторінка, і ти розумієш, що випадковостям тут не бути… Дуже відкритий фінал і водночас розуміння незворотного. Але що б так не трапилося далі, я вже очікую на третю книжку.

Вторая часть трилогии начинается через несколько месяцев после событий, на которых заканчивается первая книга. Пережив шок после случившегося с Аней, Аксель восстанавливает свои силы на даче у Ребекки. И тут внезапная трагедия на воде опять сталкивает его с семьей Скууг. Аня и Марианне- такие разные и такие похожие, боль и страсть, новый виток отношений, Шопен и Джонни Митчелл, конкурс пианистов и Вудсток. Музыка во всех ее проявлениях. Взросление Акселя, как мужчины и как музыканта, как композитора. «Река»- произведение, которое символизирует его жизнь, как водный поток находит себе дорогу на пути всех преград, так и Аксель противостоит всем трагедиям, которые его сопровождают с юности. Конкурс пианистов, новый преподаватель Сельма Люнге, новые ориентиры, но возможности, но «красной линией» в этой части проходит тема отношений Акселя с Марианне. Две сломанные души, у каждой своей раны, и если Марианне смогла стать для Акселя тем лекарством, которое смогло его вывести на путь исцеления, то Марианне помочь в борьбе с собственными демонами уже было нельзя. Встреча с Акселем просто отсрочила неизбежное. Также отдельного внимания заслуживает тема отношений Акселя и Ребекки- дружба, конкуренция, общие интересы, под которыми пустил корни росток любви, о которой они еще не знают. Книга полна музыки, очень хотелось прерывать чтение и находит то или иное произведение, о котором говорят герои. После прочтения перечитала все о Вудстоке, прослушала композиции Джонни Митчелла, а также Брамса, Валена и пересмотрела репродукции Мунка.