І в особистому житті, і в творчості Бонавентурі (1221-1274) вдавалося поєднати, здавалося б, непоєднуване: францисканське покликання до простоти з інтелектуалізмом академічного богослов’я. У виданні представлено чи не найвідоміші твори видатного богослова, який відіграв також значну роль як очільник та ідеолог Чину францисканців. Ці праці можна вважати програмними не тільки для теологічної і містичної системи Бонавентури, але й для його «життєвого проекту» як Францискового послідовника.

У праці «Путівник мислі до Бога» Бонавенутра раціоналізує і докладно осмислює містичний досвід і стигматизацію Франциска, вписує їх в авторитетну традицію містичного богослов’я й таким чином обґрунтовує теологічне значення засновника Чину як взірця для наслідування.

Трактат «Про приведення мистецтв до богослов’я» – це «інавґураційна лекція» Бонавентури, якого саме було призначено маґістром-реґентом школи теології в Паризькому університеті. Обґрунтоване тут «приведення всіх наук до богослов’я» та, в остаточному підсумку, до Бога становить собою апологію вченості й освіти.

У вступній статті розглянуто значення Бонавентури як очільника Чину францисканців, проаналізовано історичний контекст написання обох творів.