Третя і, як на мене – найкраща частина серії пригод Такеші Ковача. По-перше, вона найбільш динамічна і водночас – найбільш наповнена цікавими персонажами. З цієї книги найбільше дізнаємося про минуле Ковача – те, що в перших книгах згадувалось окремими тінями спогадів, тут розкривається і пояснюється. До всього ж герой для того, щоб розрулити ту лавину проблем, які він сам на свою голову і знайшов, звертається до старих друзів, знайомців, партнерів. Цього разу другорядні герої мені видались яскравішими порівняно з попередніми двома книгами. Можливо, тому що серфери-квеллісти, що яскраво виступили в цій книзі – публіка явно цікавіша за пафосних «мафів» чи корпоративних ділків із попередніх. Та і загалом у цій книзі багато обертається навколо квеллістів – за першими частинами я вирішила, що це така фонова тема, як одна із цікавих характеристик світу і як цитатник для епіграфів, але тут сюжетна лінія, присутня раніше як відлуння ідеї, обросла послідовниками і активними гравцями. Вийшло цікаво, динамічно і дозволило підняти багато етичних і політичних питань. Зважаючи на формат бойовика – занудно точно не буде. Як і всі книги серії, ця – складна для читання: багато інформації без пояснень, читач виступає немовби спостерігачем, причому абсолютно невтаємниченим. У його присутності називаються локації, згадуються представники фауни, використовуються технології чужого світу – без жодних пояснень. Сам здогадуйся, у чому смертоносна сила «Сонцеструма», чим така цінна бела-трава, навіщо в промислових масштабах полювати на пляшкоспина і чому ніхто не любить лисокрилів. Саме так мав би почувати себе, потрапивши у цей світ і не розуміючи масу деталей, випадковий спостерігач (тобто читач). Третя книга і в цьому плані зайшла найкраще: чи то у мене накопичився вже критичний запас інформації із попередніх частин і стало зрозуміліше, чи то автор вирішив наостанок пояснити хоча б частину. Ну, як пояснити: просто дав більше контексту, за яким легше зорієнтуватися. До речі, окремий респект роботі перекладача: складний текст, необхідність підібрати чи створити відповідники для всіх авторських новотворів, що описують явища, притаманні тільки цьому світу, та ще і лаятись героям (без нецензурщини, відмічу) якось треба. Вийшло дійсно добре. Мені не дуже подобається надмірна брутальність і натуралістичність, але цю частину авторського стилю я просто ігнорую. Може виникнути питання – чи принципово читати книги у правильній послідовності і чи можна пропустити попередні і взятись за цю? В принципі – можна: оскільки в основу світу Ковача покладено технологію стеків (способу записувати особистість людини на зовнішній носій) та «перечохлення» (можливість завантажити цю особистість у нове тіло – «оболонку», «чохол»), то значення часу для людей цього світу змінилось. Головний герой живе понад 300 років, його пригоди, описані в книгах, розділені відстанню у десятиліття, тому кожен роман сюжетно автономний. Втім, повертаючись до питання про послідовність читання, я б сказала, що не варто її ламати. Від книги до книги іде накопичення інформації про створений Ричардом Морганом світ, плюс – і до кінця третьої книги це стає очевидним – у попередніх автор зробив такі собі «закладки», побіжні згадки про якісь важливі для героя або розкриття світу події, місця, людей. І окреме задоволення від «Пробуджених фурій» якраз у тому, що ти отримуєш відповіді на давно намічені питання. Тому хоча б першу книгу читати перед цією варто. Як би там не було і в якому б порядку не братися до історії Такеші Ковача, для поціновувачів кіберпанку, густо замішаного на бойовику – однозначно рекомендовано до читання.

Третя книга трилогії про пригоди персонажа Такеші Ковач від Річарда Моргана. Якщо в когось виникає питання, чи можна читати книги не по порядку, то можна сказати що так. Якогось критичного сюжетного зв'язку в книг не має, але я би все одно рекомендував йти по порядку. Все таки невеликі посилання є, виникне краще розуміння характеру головного героя і краще розуміння його мотивів. З першої сторінки ми станемо свідками подій котрі для читача будуть трішки незвичайними, але не для Ковача. Автор не вдається до детальних роз'яснень цих подій на початку, задум щоб читач був мимовільним спостерігачем. Тому раджу не дивуватися, що відбувається щось не до кінця вам зрозуміле. І на початкових етапах картина стане вимальовуватися і зрозумілішою. А в кінці вже складеться весь сюжет в повну логічну завершеність. Адже автор використовує різкі сюжетні повороти, вони вас здивують. Також варто згадати, що книга не мала за об'ємом, але нічого розтягнутого в ній немає. В загальному сюжеті наявні ще декілька невеликих під-сюжетів. Тому буде дуже захопливо і несподівано.