В наш час у цій метушні і товкотні не замислюєшся ні про яке тет-а-тет з самим собою, щоб поринути у приємне читання, а просто виконуєш поставлені завдання. Що для мене означає залишитися на одинці з самою собою? Я можу займатися чим завгодно. Я можу думати про що завгодно. Я можу сумувати і радіти про що завгодно. Я можу читати що завгодно. Все це буде проходити на самоті і з однієї сторони це не так уже й погано. Але іноді так хочеться поділитися з кимось думками, розділити з кимось радість, тоді шукаєш таке ж тепле і мисляче створіння як і ти і виплюхуєш на неї все те що тебе огортає. Після читання монтенівських роздумів і спостережень, хочеться і самій поміркувати про життя буття та поділиться думками, бажано з однодумцями, з людьми, які в змозі зрозуміти філософію Монтеня і прокоментувати. За часів Монтеня так само метушилися, чи діяли помірковано? Звичайно, без метушні життя не було б повноцінним, але на відпочинок теж треба відводити час. Коли б іще Мішель Монтень писав свої "Проби" як не в час дозвілля?