Розгорнувши книгу, Ви прочитаєте зізнання та сповіді, що наповнені болем й водночас силою. Вражаючі розмови тринадцяти жінок, у кожної з яких своя історія, історія життя, за яку їх звикли засуджувати, тому ці люди мовчать. Подані суперечливі теми, насправді, мають обговорюватись серед дорослих та дітей постійно, без упину. Тож про що мовчать жінки із наркозалежністю, сексоголіки, безпритульні, роми, зґвалтовані, колишні ув'язнені і не тільки? Зруйнуйте стигматизовані стереотипи суспільства у своїй голові, будьте готові до конфлікту своїх думок і думок героїнь, наважтеся проявити емпатію до оповідачок, візьміть до рук книгу - і прочитайте її на одному подисі. Текст не утяжливий, складно читається лише через емоційність. Є лише один мінус - переклад. На жаль, помітила немалу кількість помилок.

Їх засуджують, побоюються, обходять десятими дорогами, висміють, не розуміють, засуджують, критикують, принижують, вважають не такими, не гідними, або ж навпаки: завжди хочуть пошкодувати, поспівчувати, сказати "я розумію тебе", насправді, зовсім не розуміючи. Це 12 реальних інтерв'ю з жінками, які зуміли пережити з гідністю випробування власної долі. Я як журналістка, щиро захоплююся авторкою, яку зуміла створити таку книгу, не побоялася шукати думати і вміти правильно говорити, на чомусь, не прийнятні у нашому суспільстві теми, бо у нас же: наркозалежні - самі винні, працівниці сфери сексуальних послуг - "та вони там, бо чоловіків багатих шукають, їм там добре", сексоголіки - "та тож не хвороба", колишні ув'язнені - "зечки, треба відійти, а тож у тюрмі сиділа", безпритульні - "бо на роботу йти не хочуть", а роми - обов'язково щось вкрадуть. Тут розвіяли ці та ще багато інших, насправді, дуже болючих стереотипів. Відчуваю непереборне відчуття поваги та вдячності до цих тринадцяти дівчат, жінок, які зуміли щиро та без прикрас розповісти власні історії, аби інші знали, розуміли та змінювали. Признаюся, для мене ця книга не була легкою, і я не змогла прочитати ці історії без сліз та кількахвилинних перерв на "подумати та осмислити". Мінусом особисто для мене стала задумка авторки, зробити кожну історію з особливим шрифтом, для мене це закінчилося тим, що читабельність дужеее знизилася, я не могла нормально почати читати кожну 2 чи третю історію, бо очі не змогли звикнути до особливого шрифту. Ну і запах у книги специфічний. Але вважаю, що це не важливим, адже коли читаєш про цих жінок, це зовсім не хвилює.

13 історій жінок, чиї проблеми дуже часто стають джерелом для упередженого ставлення і стереотипів. Наркозалежна, онкохвора, ВІЛ-позитивна, хвора на біполярний розлад, безпритульна й інші. Десь половина історій мене, якщо чесно, не вразила, тому що я по роботі перечитала і сама записала купу соціальний інтерв'ю із представниками різних меншин. І тут вау-ефекта не було. Але пару історій правда вражають і тримають до останнього. Це інтерв'ю Ляззат Ракішевої, одної з засновниць громадського фонду Human Rights Lawyers у Казахстані. Її зґвалтували в 6 років, і ще тривалий час вона жила в домі, де це сталось, і проходила повз той самий диван. Зрештою змогла зібрати життя докупи, на щастя. Також історія Наталії Мухіної, яку ще підлітком в 90х батьки віддали в монастир, який виявився просто рабовласницьким центром під церковним прикриттям. Жінка прожила там без документів 17 років, працюючи в полі і на лісопилці, поки її не витягнули. І ще цікаві дві історії про сексзалежність, тому що це взагалі не так часто обговорюється, і неохоче зазвичай жінки про це розмовляють. Що, чому, як, що при цьому відчувають. Але інтерв'ю, які мені сподобались, були аж у кінці книжки. А перша її половина сухувата, а герої і питання, які їм ставлять, трохи банальні. Я би взагалі хотіла, щоб книжка була оформлена не у вигляді питання-відповідь, а просто як історії з вуст героїнь, тому що формат інтерв'ю перебивав мені занурення в життя 13 дуже особливих жінок.