Купивши книжку на подарунок одній дитині, вирішила й собі її продивитися в надії отримати напрям для думок найдуховнішого духовника з нині мені відомих. Постать Любомира Гузара надто харизматична і проста водночас, підкуповує й мудрістю, й приналежністю до особливого кола. І книжка гарнюня як квіточка. Одне подивувало: анотація на перший погляд не відповідає змісту і цільовій аудиторії, визначаючи її як «людей різного віку – усіх, хто цікавиться питаннями морально-етичного плану, проблемами людських відносин, психологією особистості та соціальною психологією». Так закрутили, що аж ніби береш в руки цілу Біблію або наукову працю всього життя. Ну й що тут такого? – подумала я. Насправді книжка містить менш як пів сотні тлумачень різних людських якостей, півсторінки-сторінка кожне, як їх розумів автор. Дуже просто. Дуже нехитромудро. Як для учнів 4-го класу. Книжка ілюстрована дитячими малюнками, прекрасними, надзвичайно й по-дитячому красномовними! Я собі подумала, що пан Любомир так багато бачив різних людей і так часто змушений був пояснювати їм прості речі, що ті люди йому всі видавалися дітьми, і водночас він не збирався нікого повчати. Звісно, я зраділа, що ця книжечка потрапить в руки дитині, бо мені вона не відкрила нічого нового. Хіба 2 нових слова, які я не вживала раніше. Потім я вирішила знайти ті 2 слова, бо знов з голови випустила. І перечитала ще раз. 20-30 хвилин – це максимум для цієї книжечки. Потім спотикнулася на кількох рисах, що й мені слід було б переосмислити у собі. І перечитала ще раз. Є в цій удаваній простоті Любомирових слів така глибина, яку не кожна людина за життя збагне. Принаймні, на парі речень і понять я таки «зависла», а ще пару прийняти безумовно не змогла. Ці рефлексії не лише підкуповують своєю простотою, а й завжди спонукають до самопізнання.