Книга 1. Мама Му гойдається

Юйя Вісландер – шведська дитяча письменниця, відома своїми історіями про непосидючу корову Маму Му та про її вірного друга Ворона. Герої книжок Вісландер постійно потрапляють у різноманітні пригоди і намагаються виплутатись із кумедних халеп.

— Ти — корова, Мамо Му, — сказав він. — А корови не гой-да-ють-ся.
— А от і гойдаються, — відрубала Мама Му. — Жаль корів, які зроду не гойдалися.
— Жаль! — скрикнув Ворон. — Кар-р! Корови ходять луками й пасуться. А потім стоять, ремигають і ловлять витрішки. А тоді заходять в корівник і їх там доять. І вони відчувають від того задоволення.
— А я не відчуваю, — сказала Мама Му. — Не треба весь вік стояти, ремигати і ловити витрішки через те, що ти корова.

Книга 2. Мама Му в басейні

Мама Му стояла на дорозі, тримаючи між ногами свій велосипед.

Ворон сін на кермо.
– Кар-р, Мамо Му, куди це ти?
— Привіт, Вороне! Ми з Ліною їдемо велосипедами в місто, де підемо в басейн. Вона казала, що там можна отримати за плавання медаль і можна покататися в трубі.
— Хай тобі грець! Корови не отримують медалей за плавання. Корови не катаються в трубах. Чого доброго, ще застрянеш там!

Книга 3. Мама Му читає

Ворон повів крилом убік Мами Му.

– Гмм... Дозволь спитати, що ТИ робила сьогодні вночі? Я бачив, як ти приїхала додому АВТОМОБІЛЕМ!!!
Мама Му пригорнула до грудей книжку й заплющила очі.
– Я була в білібітеці. Я читала, – замріяно мовила вона.
– Корови не вміють читати. Коровам НЕ ТРЕБА читати книжок! Корови повинні сидіти вдома!! Кра-а!
Ворон сів на землю.
– Чому ти не можеш поводитися, як усі? – жалібно запитав він. – Не кататися на велосипеді, не лазити по деревах і всяке таке?
– Бо я люблю читати книжки, Вороне, – відповіла Мама Му. – Той, хто вміє читати, знає майже все на світі!

Книга 4. Мама Му на дереві

— Я все-таки полізу на дерево. Корови туди ніколи не лазять. А я полізу.
Вона підвелася і схопилася передньою ногою за найнижчу гілку. Тоді потягнулася до наступної.
— О! Ця, певно, витримає. Добре, що вона так низько.
Мама Му міцно трималася передніми ногами і придивлялася, куди ступати далі. Під нею трохи хрускало. Листя й маленькі гілочки лоскотали їй морду. Мало-помалу, гілка за гілкою вона забиралася все вище й вище. І нарешті вже майже досягла верхівки.
— Ну от і вилізла! — засопіла вона й сіла на гілку.
Ворон крутнувся в повітрі та сів на дерево. Він уп’яв очі в Маму Му:
— Що? Ти вже на дереві? Як тобі це вдалося?
— Я просто лізла, — сказала Мама Му. — Але добре, що ти прилетів, Вороне, бо Малий забув мені дещо розповісти.
— Що саме?
— Як злізти назад. Му-у!

Книга 5. Мама Му, Ворон і Різдво

Ворон застрибав по підлозі. Потім зупинився перед Мамою Му.
– Чого я стрибаю?
– Я не знаю. Ти сказала, Святвечір... Так от, а я не маю для себе ніякісінького різдвяного подарунка.
– Та ну, для себе? Ти хочеш сам собі подарувати щось на Різдво?
Ворон ще більше заметушився.
– Звичайно. Це єдиний спосіб отримати подарунки, бо я ніколи нічого не отримую! Мушу поспішати, мені треба додому. Бувай!