В історії української реалістичної літератури творчість Івана Нечуя-Левицького займає визначне місце. Відомо, що розвиток художньої прози і, зокрема, великих епічних жанрів — повісті й роману — є важливим етапом формування національного мистецтва слова. Вийшовши на українську літературну ниву, Нечуй-Левицький блискуче розвинув зміст і форму невеличкого оповідання і дав перші зразки реалістичного романного жанру з сучасного життя.

Повість «Причепа» (1869) вирізняється новизною характерів, яскравістю образів. У цій родинній хроніці відбиваються складні суспільні відносини на Волині. Патріархальний побут, звичаї й моральні засади двох родин, як і їхній добробут, нищаться й занепадають під тиском польських магнатів і шляхти.